Розповідь М. Горького «Стара Ізергіль» написана в 1895 році, сам автор зізнавався в листі до А. П. Чехова в тому, що вважає його найбільш струнким і красивим своїм твором. Відмінною особливістю розповіді є наявність в оповіданні героя-оповідача. Така манера носить назву «сказовой» і нерідко використовувалася письменником для створення ефекту достовірності описуваних подій.
В самому початку твору малюється романтична картина моря і виноградників, на тлі якої описується компанія щасливих і веселих людей, які повертаються з роботи на виноградниках.
Настрій людей гармонує з красою навколишнього світу. Все навколо нагадує казку.
Стара Ізергіль розповідає героєві кілька історій, дві з яких протиставлені один одному в структурі оповідання. Це легенда про Ларре й легенда про Данко.
Ларра — казковий хлопець, народжений від земної жінки і орла. Він відрізняється від звичайних людей тим, що «очі його були холодні і горді, як у царя птахів». Він відмовився коритися старійшинам племені. Мотив трагічної розв’язки легенди намічений вже кривавим пейзажем, який передбачає перша поява імені Ларрі в оповіданні: «Місяць зійшов. Її диск був великий, криваво-червоний, вона здавалася вийшла з надр цієї степу, яка на своєму віку так багато поглинула людського м’яса і випила крові, від чого, мабуть, і стала такою жирною і щедрої». Ларру вигнали з людського племені за гординю і егоїзм. Той перед відходом вбив дівчину, яка відштовхнула його.
За легендою варто життєва мудрість: егоїст сам добровільно прирікає себе на самотність. Бог покарав Ларру безсмертям, і він сам втомився від своєї самотності: «В його очах було стільки туги, що можна було б отруїти нею всіх людей світу».
Друга легенда присвячена Данко — людині, який вивів людей з полону непрохідних лісів. Щоб освітити їм шлях, герой не пошкодував власного серця і вирвав його з грудей.
Художній простір в оповіданні змінюється за законами жанру казки: «І ось раптом ліс розступився перед ним, розступився і залишився позаду, щільний і німий, а Данко і всі ті люди зразу пірнули в море сонячного світла й чистого повітря, промитого дощем».
Побачивши, що врятував людей, Данко засміявся гордо, але його гордість нічого не має спільного з гординею Ларрі: він виконав своє заповітне бажання — врятував людей ціною власного життя, зробив подвиг. Альтруїстичний вчинок Данко і егоїзм Ларрі — крайнощі. Не випадково саме між цими легендами розташований реалістичний розповідь про життя самої старої Ізергіль про свою молодість, про те, як проходить безповоротно це золотий час. Ізергіль не раз закохувалася і після закінчення любовної історії ніколи не зустрічалася з тими, кого любила.
Дивлячись на висушену життям стару важко повірити, що колись вона була прекрасною дівчиною. Молодість пішла, їй на зміну прийшла мудрість. Не випадково в мові Ізергіль так часто зустрічаються афоризми: «Щоб жити, треба вміти щось робити», «У житті, знаєш ти, завжди є місце подвигам», «Кожен сам собі доля!». З болем у серці усвідомлює Ізергіль свою старість. Згадуючи все життя і порівнюючи минуле і сьогодення, зазначає вона, що на світі стало все менше красивих та сильних людей.
Розповідь закінчується, як і починався, пейзажем, але це вже не той романтичний пейзаж, який ми бачимо на початку, а сумний і пустельний: «В степу було тихо і темно. По небу все повзли хмари, що повільно, нудно… Море шуміло глухо та сумно». Цей пейзаж співвідноситься зі старістю Ізергіль. В житті жінки були і радості, були і зради: егоїзм і альтруїзм по черзі брали гору в її долі.
В одному творі письменник сопрягает реалістичну і романтичну манери оповіді. Розповідь акумулює горьковские уявлення про швидкоплинність людського життя, роздуми про сенс буття і красу цього світу.