Гіркий “Челкаш” твір

Оповідання “Челкаш” відноситься до ранніх романтичних творів М. Гіркого. Він входить в цикл так званих розповідей про босяках. Письменника завжди цікавив цей “клас” людей, що утворився в Росії в кінці 19 – початку 20 століття.

Горький вважав босяків цікавим “людським матеріалом”, знаходяться як би поза суспільства. В них він бачив своєрідне втілення своїх ідеалів людини: “Я бачив, що хоча вони живуть гірше “звичайних людей”, але відчувають і усвідомлюють себе краще, і це тому, що вони не жадібні, не душать один одного, не збирають грошей”.

У центрі оповідання-оповідання (1895) два героя, протиставлені один одному. Один – Гришка Челкаш, “старий труєний вовк, добре знайомий гаванському люду, завзятий п’яниця і спритний, сміливий злодій”. Це вже зріла людина, яскрава і неординарна натура. Навіть у натовпі таких, як він, босяків, Челкаш виділявся своєю хижою силою і цілісністю. Недарма Горький порівнює його з яструбом: “він відразу звертав на себе увагу своєю схожістю з степовим яструбом, своєю хижою худобою і цієї прицеливающейся ходою, плавною і покійної з вигляду, але внутрішньо збудженої і зоркой, як років тієї хижої птиці, яку він нагадував”.

По ходу розвитку сюжету ми дізнаємося, що Челкаш живе тим, що обкрадає судна, а потім продає свою здобич. Такі заняття і спосіб життя цілком влаштовують цього героя. Вони задовольняють його потребу в почутті свободи, ризику, єднання з природою, відчуття власної сили і необмежених власних можливостей.

Челкаш родом герой з села. Він такий же селянин, як і інший герой оповідання – Гаврило. Але як розрізняються ці люди! Гаврило молодий, сильний фізично, але слабкий духом, жалюгідний. Ми бачимо, як Челкаш бореться з презирством до цього “молодому тьолку”, який мріє про щасливу і ситого життя в селі, та ще й радить Григорію, як йому “краще прилаштуватися” в житті.

Стає зрозуміло, що ці абсолютно різні люди ніколи не знайдуть спільної мови. Хоч вони мають одні корені, але натура їх, природа абсолютно різні. На тлі боягузливого і слабкого Гаврила з усією міццю вимальовується постать Челкаша. Особливо чітко цей контраст виражається в той момент, коли герої “вийшли на справу” – Григорій взяв з собою Гаврила, давши йому можливість заробити.

Челкаш любив море і не боявся його: “На морі в ньому завжди піднімалося широке, тепле почуття, – охоплюючи всю його душу, воно трохи очищає її від життєвої скверни. Він цінував це і любив бачити себе кращим тут, серед води і повітря, де думи про життя і саме життя завжди втрачають – перші – гостроту, друга – ціну”.

Цього героя захоплював вид величної стихії, “нескінченної і могутньої”. Море… і хмари спліталися в одне ціле, надихаючи Челкаша своєю красою, “збуджуючи в ньому високі бажання.

Зовсім інші почуття викликає море біля Гаврила. Він бачить його як важку чорну масу, ворожу, несе смертельну небезпеку. Єдине почуття, яке викликає у Гаврила море, – страх: “Тільки боязко в ньому”.

Відрізняється і поведінка цих героїв на море. В човні Челкаш сидів прямо, спокійно і впевнено дивився на водну гладь, вперед, спілкуючись з цією стихією на рівних: “Сидячи на кормі, він різав кермом воду і дивився вперед спокійно, повний бажання їхати довго і далеко за цієї оксамитової гладі”. Гаврило ж придавлений морською стихією, вона згинає його, змушує відчувати себе нікчемністю, рабом: “… охопив груди Гаврила міцним обіймами, стиснув його в боязкий клубок і прикував до лаві човни. “

Подолавши багато небезпек, герої благополучно повертаються на берег. Челкаш продав награбоване і отримав гроші. Саме в цей момент і проявляються справжні натури героїв. З’ясовується, що Челкаш хотів дати Гавриле більше, ніж обіцяв: цей хлопець зворушив його своєю історією, розповідями про село.

Потрібно відзначити, що ставлення Челкаша до Гавриле не було однозначним. “Молодий телиць” дратував Григорія, він відчував “чужорідність” Гаврила, не брав його життєвої філософії, його цінностей. Але, тим не менш, буркочучи і лаючись на цю людину, Челкаш не дозволив собі підлості чи ницості по відношенню до нього.

Гаврило ж, цей м’який, добрий і наївний чоловік, виявився зовсім іншим. Він зізнається Григорієві, що хотів вбити його ще під час їх поїздки, щоб роздобути собі всі видобуток. Пізніше, не зважившись на це, Гаврило благає Челкаша віддати йому всі гроші, – з таким багатством він буде в селі жити розкошуючи. Заради цього герой валяється в ногах Челкаша, принижується, забуваючи про свою людську гідність. У Григорія така поведінка викликає лише огиду і відразу. І зрештою, коли ситуація кілька разів змінюється (Челкаш, дізнавшись нові подробиці, то віддає, то не віддає Гавриле гроші, між героями зав’язується серйозна бійка і так далі), Гаврило отримує гроші. Він просить вибачення у Челкаша, але не отримує його: надто велике презирство Григорія до цього жалюгідного суті.

Невипадково позитивним героєм розповіді стає злодій і волоцюга. Тим самим Горький робить акцент на тому, що російське суспільство не дає розкритися багатому людського потенціалу. Його влаштовують тільки гаврила з їх рабською психологією і середніми можливостями. Неординарним людям, що прагнуть до свободи, польоту думки, духу і душі, немає місця в такому суспільстві. Тому вони змушені ставати босяками, ізгоями. Автор підкреслює, що це не тільки особиста трагедія босяків, але і трагедія соціуму, лишающаяся багатого потенціалу, кращих своїх сил.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: