Підзаголовок роману – “Хроніка XIX століття”. Реальні прототипи – Антуан Берте і Адрієн Лафарг. Берті – син сільського коваля, вихованець священика, вчитель в родині буржуа Мішу у містечку Бранга, поблизу Гренобля. Пані Мішу, коханка Берті, засмутила його шлюб з юною дівчиною, після чого той спробував застрелити її і себе в церкві під час богослужіння. Обидва залишилися живі, але Берті судили і, засудивши до смерті, стратили (1827).
Лафарг – червонодеревець, який убив коханку з ревнощів, розкаявся і просив собі смертної кари (1829). Образ Жюльєна Сореля героя, що здійснює кримінальний злочин на ґрунті любовної пристрасті і одночасно злочин проти релігії (оскільки замах на вбивство сталося в церкві), розкаявся і страченого – використаний Стендалем для аналізу шляхів суспільного розвитку. Літературний тип Ж. С. характерний для французької літератури XIX ст. – молода людина з низів, робить кар’єру, спираючись тільки на свої особисті якості, герой виховного роману на тему “втрати ілюзій”.
Типологічно Жюльєн Сорель родинний романтичних образів героїв – “вищим особистостям”, в гордині зневажають навколишній світ. Загальні літературні коріння можна спостерігати в образі індивідуаліста з “Сповіді” Ж.-Ж. Руссо (1770), оголосив тонко почуває й здатну до самоаналізу особистість (благородну душу) “винятковою особистістю” (1’homme different).
В образі Ж. С. Стендаль осмислив досвід раціоналістичної філософії XVII-XVIII ст. показавши, що місце в суспільстві здобувається ціною моральних втрат. З одного боку,
Жюльєн Сорель прямий спадкоємець ідей Просвітництва і Великої французької революції, трьох ключових фігур початку “буржуазного століття” – Тартюфа, Наполеона і Руссо; з іншого – екстраполяція моральних метань романтиків – його талант, індивідуальна енергія, інтелект спрямовані на досягнення суспільного становища.
У центрі образу Ж. С. – ідея “відчуженості”, протистояння “проти всіх” з кінцевим висновком про свою абсолютну несумісність з будь-яким чином життя. Це незвичайний злочинець, щодня здійснює злочину для утвердження себе як особистості, обстоюючи “природне право” на рівність, освіта, любов, наважився на вбивство з метою виправдати себе в очах коханої жінки, усомнившейся в його чесності та відданості, кар’єрист, який керується ідеєю своєї обраності. Психологічна драма його душі і життя – постійні коливання між благородною чутливою натурою і макиавеллизмом його витонченого інтелекту, між диявольською логікою і доброї, гуманної натурою.
Феномен особистості Жюльєн Сорель емансипованої не тільки від вікових суспільних устоїв і релігійних догматів, але і від всяких принципів, кастових або класових, виявляє процес зародження індивідуалістичної етики з її егоїзмом і егоцентризмом, з її зневагою засобами в досягненні поставлених цілей. Ж. С. не вдається вбити свою благородну душу до кінця, він намагається жити, керуючись внутрішнім боргом і законами честі, наприкінці своєї одіссеї прийшовши до висновку про помилковість ідеї затвердити “благородство духу” шляхом кар’єри в суспільстві, до висновку про те, що земне пекло жахливіше смерті. Він відрікається від прагнення стати “над усіма” в ім’я нестримного почуття любові як єдиного сенсу існування.
Образ Ж. С. зробив величезний вплив на подальше осмислення проблеми “виняткової особистості” в літературі і в філософії. Відразу після виходу роману критика назвала Ж. С. “чудовиськом”, вгадавши в ньому тип майбутнього “плебея з утворенням”. Ж. С. став класичним родоначальником всіх терплять крах одиноких завойовників світу: Мартін Іден Дж. Лондона, Клайд Гриффите Т. Драйзера. У Ніцше є примітні посилання на пошуки у автора Ж. С. “відсутніх чорт” філософа нового типу, який заявив про главенство у “вищій особистості” якоїсь “волі до влади”. Проте Ж. С. і послужив прототипом героїв, переживають катарсис і покаяння. У російській літературі його спадкоємець – Розкольників Ф. М. Достоєвського. За словами Ніколо Кьяромонте (“Парадокси історії”, 1973), “Стендаль вчить нас аж ніяк не егоцентризму, який він проголошував своїм кредо. Він вчить нас давати нещадну оцінку помилкам, в яких винні наші почуття, і всяких небилиць, якими повниться світ навколо нас”.