Герой роману Пастернака Доктор Живаго

Про прототипі Живаго сам Пастернак в 1947 р. повідомляв наступне: “Я пишу зараз великий роман у прозі про людину, який становить певну рівнодіючу між Блоком і мною (і Маяковським, і Єсеніним, бути може). Він помре в 1929 році. Від нього залишиться книга віршів, складова одну з глав другої частини. Час, обнимаемое романом, – 1903-1945 рр. По духу це щось середнє між Карамазовими і Вільгельмом Мейстером”. О. Івінська свідчить, що саме ім’я “Живаго” виникло у Пастернака, коли він випадково на вулиці “натрапив на круглу чавунну плитку з “автографом” фабриканта – “Живаго”… і вирішив, що нехай він буде такий от, невідомий, вийшов не з купецької, не то з півінтеліѓентською середовища; ця людина буде його літературним героєм”.

За спогадами Марини Цвєтаєвої, Пастернак ще в 1918р. мріяв про “великому романі: з любов’ю, з героїнею”. У ранніх рукописах начерків прози початку 10-х рр. у фрагменті, який носить назву “Смерть Реликвими-ні”, зустрічається варіант імені – поет Пурвит (від искаж. франц. – pour vie – заради життя). У 30-х роках Пастернак створює фрагменти роману під назвою “Записки Патрикия Жи-вульта” (смислове значення цього імені можна зрозуміти як “лицар життя”). Всі ці імена – Пурвит, Живульт, Живаго – складають эмблематическую тріаду, що символізує претворенную у творчості Пастернака “філософію життя” (найбільш відомий збірник віршів поета – “Сестра моя-життя”). Існує також “історико-граматична” трактування імені Живаго – як прикметник в церковнослов’янською мовою в родовому відмінку. Назва роману в такому випадку набуває також символічний відтінок: “доктор живого”, “доктор життя”, “лікуючий життя”.

Духовним прототипом Живаго є сам Пастернак, роман – це “автобіографія не зовнішніх обставин, але духа”. Не можна не врахувати і той факт, що початок роботи над романом збіглося у Пастернака з завершенням перекладу “Гамлета” Шекспіра. (Лютим 1946 р. датується перший варіант вірша “Гамлет”, що відкриває “Зошит Юрія Живаго”.) Сам процес написання роману був практично синхронний процесу перекладу “Фауста” Гете. (Фауст – доктор і Живаго – лікар, лікар.) Образ Ж. — це образ людини, що живе в епоху, коли “розпалася зв’язок часів”, він близький Гамлету, зрозумілої Пастернаком як жертва (“драма боргу і самозречення”), волею долі обрана “у судді свого часу і в слуги більш віддаленого”. Але на відміну від Гамлета у нього немає бажання “померти, заснути” – він усвідомлює себе людиною, якій необхідно нести на собі всю тяжкість і радість життя – не “крокувати в ногу”, а лікувати хворих духом і тілом.

Багато дослідників роману ставлять питання: чи був Живаго “слабким” або “сильним” героєм, особистістю? З точки зору “фізичної активності”, тиску на світ, Ж. безумовно, “слабкий” герой (наприклад, Анна Ахматова дорікала Пастернака в тому, що його Ж. є “м’ячиком між… історичними подіями”). Однак сам Пастернак, мабуть, виходить з філософського і релігійного розуміння сили – як сили насамперед морального протистояння злу, сили, що вимагає усвідомлення і прийняття рішення. В цьому відношенні Ж. “сильний” герой. Він виживає в двох війнах, не допустивши при цьому нічого аморального, після трьох спроб все-таки йде з загону червоних партизанів, пише книги, яких йому ніхто не замовляв (А. Газізова).

Пастернак, який вважав, що “нічим, крім рухомого мови образів… не виразити себе силі, тривалої лише в момент явленья”, при створенні образу Ж. звертається саме до слова, магічна й незрозуміла сила якого, як він вважав, допомогла Гете створити образ свого Фауста. Пастернак, як і Гете, хоче, щоб його герой “…чуттям, з власної полюванні” вирвався “з глухого кута”. Спокусою тут виступає не Мефістофель, а небезпека сплутати свою особисту” революцію з революцією “інший, загальної”. Цій спокусі піддається герой-антипод Живаго – Антипов-Стрельников-Расстрельников, що занурюється в хаос ненависті і помсти, що приводить до самогубства. (Деякі дослідники вбачають в образі Антипова паралелі з пастернаковской оцінкою “пізнього” В. Маяковського.)

Образ Живого висловлює пастернаковскую концепцію “віталізму”, “життєвості” (“vitalism” – Guy de Mallac). Ж. сприймає життя через життя кожної людини, кожної речі, кожного місця – і всього всесвіту: “І не те, щоб говорили одні тільки люди. Зійшлися і собеседуют зірки і дерева, філософствують нічні квіти й мітингують кам’яні будівлі”. У цьому сенсі Живаго не тільки епічний, але і ліричний герой. У романі Ж. ще й поет, “людина з дуже сильним творчим початком, як у лікаря А. П. Чехова”. Але Ж. вважає, що “мистецтво не годиться покликання, як не може бути професією природжена веселість або схильність до меланхолії”. По-особливому розкриває автор характер свого героя в його взаєминах з жінками. Головним фактором тут виступає не любов, а непереборне ніякими зовнішніми обставинами прагнення Ж. до жизнеустройству, до створення атмосфери дому, сім’ї (у фактичному, а не у формальному сенсі), до появи дітей (у нього діти і від дружини Антоніни, і від Ворогів, і від Марини). Сама смерть Ж. настає саме після того, як він іде від Марини за намовою свого “таємничого” двоюрідного брата Євграфа Живаго (його образ має явні паралелі з образом гетевського Мефістофеля).

Живаго стає узагальненим образом російської інтелігенції в революції і після неї, він уособлює її продовження і загибель. У ньому знайшли відображення і релігійно-філософські шукання в дусі Л. Н. Толстого, і роздвоєність мечущейся душі, за Ф. М. Достоєвському, нарешті, він являє собою тип “чеховського лікаря” (Р. Гачев). Ж. став своєрідним підсумковим чином, замикає ланцюжок героїв російської класики: Євгеній Онєгін, Печорін, Мишкін, брати Карамазови, Андрій Болконський, П’єр Безухое, Левін, Обломов, герої Чехова і Буніна.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: