АРКАДІЙ ДОЛГОРУКИЙ – герой роману Ф. М. Достоєвського “Підліток” (1875), від особи якого ведеться оповідь. Незаконнонароджений син поміщика Версилова, отримав “княжу” прізвище свого юридичного батька Макара Долгорукого, колишнього дворового людини. А. Д. виріс поза сім’ї, “сумні дитячі роки провів у приватному пансіоні, піддаючись насмішок і принижень. Тоді він, за його власними словами, “усвідомив, що я… лакей” і почав у мріях “перестворювати життя на інший лад”. Образ пушкінського Барона, скупого лицаря, а пізніше Ротшильда, стає для юнака ідеалом, поєднуючи в собі естетично значуще диво (раптове явище з нікчемності), таємницю (повна невідомість до накопичення “рот-шильдовой цифри”) і авторитет (Ротшильд “вище всіх”, так як “гроші…єдиний шлях, який приводить на перше місце навіть нікчемність”). Викладаючи свою ідею “стати Ротшильдом”, підліток різко відмежовує її від накопичення для “зайвого ” шматка” (“фатерст-ва”) і безглуздою скупості – “гарпагон-ства”; ставши мільйонером і з’явившись світу, він готовий навіть роздати свої багатства, тим самим ставши “вдвічі багатшими”.
Закінчивши гімназійний курс, А. Д. приїжджає в Петербург – місто, обраний ним для здійснення ідеї. Однак тут його захоплюють інші події: він розгадує Вер-силова, про який, за власним визнанням, “мріяв взасос”; бере участь у численних інтригах навколо компрометуючого молоду вдову Ахматову документа, волею випадку потрапив в його руки; зближується з молодим князем Сокольським і живе на його гроші, не підозрюючи, що від князя вагітна його сестра Ліза.
Усвідомлюючи свої “падіння”, Аркадій винить себе в ухиленні від ідеї, однак у всіх “ухиляння” спокушається як раз тим, що приваблює в образі Ротшильда: могутністю і владою (спокуса документом, володіння яким робить Ахмакову жертвою А. Д.), блиском (спокуса дружбою з Сокольським, дає кошти на рисаків і ресторани, доступ в світ). Інстинктивно відчуваючи нечистоту свого ідеалу, А. Д. намагається знайти заміну йому у Версилова, живописующего картину “золотого століття” – товариства доброчесних людей без Христа. Поява в родині Макара Долгорукого, його “зворушливі” бесіди, праведна смерть виявляються найсильнішим враженням, поселяющим в душі підлітка спрагу благопристойності. Відбувається очищення “нечистого ідеалу”, свідченням чого стає відмова шантажувати Ахмакову, результатом – поява записок.
Формулюючи для себе “головну ідею твору, Достоєвський писав: “Підліток хоча і приїжджає з готовою ідеєю, але вся думка роману та, що він шукає керівну нитку поведінки, добра і зла, чого немає в нашому суспільстві, цього жадає він, шукає чуттям, і в цьому мета роману”, Про… свою нетвердости в “розумінні добра і зла” неодноразово висловлюється і сам А. Д. Хиткість, проміжність його стану між “безгрішним” дитинством і дорослим відповідальністю підкреслена як назвою, так і віком героя. Двадцять років – вік повноліття в П’ятикнижжі Мойсея, що відокремлює “дітей”, “які не знають ні добра, ані зла”, яким ще може відкритися Земля Обітниці, від “батьків”, чиї “трупи попадають у цій пустині” (Числа, 14: 29-32). Таким чином, для дев’ятнадцятирічного героя проблема вибору “керівної нитки поведінки” гранично загострена.
А. С. Долінін і Л. М. Розенблюм відзначають близькість образу А. Д. “підпільного типу” із задуму циклу “Житіє Великого Грішника” (вік, ім’я, навчання в пансіоні Тушара і т. д.), підкреслюють особливе значення в сюжеті мотиву покаяння, що свідчить про дотримання ідеалу “благопристойності”, завещанному Макаром Долгоруким. Ця концепція підтверджується чорновими редакціями: “Молодий чоловік (NB великий грішник) після низки прогресивних падінь раптом стає духом, волею, світлом і свідомістю на найвищу з висот. Вся справа в тому, що всі почала морального перевороту лежали в його характері, який і піддався-то злу не наївно, а зі свідомою злий думи”. “Якщо Я, то вся поема в тому: як я впав і як я був врятований”. В остаточному тексті подібних оціночних висловлювань в устах оповідача немає, в пом’якшеному вигляді вони передані другорядного персонажа, Миколі Семеновичу, “кілька холодного эгоисту, але безперечно розумній людині”, за словами А. Д. Повідомляючи свою думку про записках, він характеризує підлітка як одного з юнаків з “прихованим бажанням безладу”, що походить від “прихованої спраги порядку і благопристойності”. Подібну характеристику отримує А. Д. і від Версилова (ч. 3, гол. 7), зараховує себе в отроцтві і свого сина до “задумывающимся дітям”, “залишеним на одні свої сили і марення і з пристрасною, занадто ранній і майже мстивої жагою благопристойності”.
Сам факт передачі записок, розпочатих “для одного себе”, іншій особі, зміна тону оповіді від декларації своїх прав до самозвинувачення, недвозначна отнесенность часу закінчення процесу пригадування і записування” до останнього тижня Великого посту свідчать про їх близькості сповіді (причому не тільки як літературного жанру, але і як таїнства). Ю. Ф. Карякін “головною і простий таємницею” романа вважає “відкриття щоденника як знаряддя духовної самовыделки”, протиставлення “довгого, важкого процесу нещадного пригадування” ідей “капіталу разом” і “швидкого подвигу” (див. його книгу “Достоєвський і напередодні XXI століття”, 1989).