Два ємних художніх символу скріплюють сенс “Грози”. Перший заголовний потужний катаклізм, що пронісся не тільки в природі, але й у людському співтоваристві і розбив изнемогшую від надлишку незатребуваних запасів любові душу героїні. Другий – велика річка, в яку кинулася нещасна жінка, її колиска і її могила. Загальне значення цих образів-символів – свобода. Свобода і любов – ось головне, що було в характері Катерини. Вона і в Бога вірила вільно, не з-під палиці, і влада старших підкорялася так само, тому що слабо визнавала авторитет. По власній вільній волі вона згрішила, а коли відмовили їй у покаянні, сама себе покарала. Причому самогубство для віруючої людини – гріх ще більш страшний, але Катерина пішла на це. Порив до свободи, до волі опинився у неї сильніше страху загробних мук, але, найімовірніше, позначилася її надія на милосердя Боже, бо Бог Катерини, безсумнівно, втілена доброта й прощення.
Катерина – істинно трагічна героїня. Герой трагедії завжди порушник деякого порядку, закону. Хоча він суб’єктивно і не хоче нічого порушувати, але об’єктивно його вчинок виявляється порушенням. За це його осягає кара якоїсь надличной сили, якої часто виступає сам же герой трагедії. Така Катерина. Вона й гадки не мала протестувати проти миру і порядків, в яких вона жила (і безпідставно приписав їй Добролюбов). Але вільно віддавшись вперше відвідав її вільному почуттю, вона порушила патріархальний спокій і нерухомість. Конфлікт із світом, з навколишнім у неї не було. Причиною її загибелі став внутрішній конфлікт її серця. Світ російської патріархальної життя (а Катерина є вища, повне вираження самого найкращого, самого поетичного і живого в цьому світі) в Катерині сам вибухнув зсередини, тому що з нього стала йти свобода, тобто саме життя.
У сорока оригінальних п’єсах Островського з сучасної йому життя практично немає героїв-чоловіків. Героїв у сенсі позитивних персонажів, які займають центральне місце в п’єсі. Замість них у героїні Островського – люблячі, страждаючі душі. Катерина Кабанова – лише одна з їх безлічі. Її характер часто порівнюють з характером Лариси Огудаловой з “Безприданниці”. Підставою для порівняння є любовні страждання, байдужість і жорстокість навколишніх і, головне, загибель у фіналі. Але й тільки. По суті характерів Катерина і Лариса, швидше, антиподи. Лариса не має головного, що є у Катерини, – цільності характеру, здібності на рішуче, енергійно, як говорив Добролюбов, вчинок. У цьому сенсі Лариса, безумовно, частина світу, в якому вона живе. Але світ “Безприданниці” інший, ніж у “Грозі”: в 1878 році, коли написана п’єса, в Росії утвердився капіталізм. В “Грозі” лише початок його. Купці “Грози” тільки стають буржуазією, це проявляється в тому, що традиційні для них патріархальні відносини відживають, мертвіють, можливості для особистості, подібної Катерині, проявити свої устремління до свободи, залишаючись в їх межах, втрачаються, затверджується обман і лицемірство (Кабаниха, Варвара), які так огидні Катерині. Лариса теж жертва обману і лицемірства, але у неї інші життєві цінності, немислимі для Катерини.
Насамперед, Лариса… отримала європеїзовані виховання і освіту. Вона шукає піднесено-прекрасного кохання, витончено-красивого життя. Для цього, зрештою, їй потрібно багатство. Звичайно, Карандишев у всіх відношеннях, їй не пара. Але і її кумир, втілення її ідеалів, блискучий пан Паратов ще гірше. Недосвідченість молодості і прихильність згубним цінностей тягнуть Ларису в його обійми, як метелика полум’я свічки. А сили характеру, цілісності натури немає. Здавалося б, освічена і культурна Лариса повинна була висловити хоч якийсь протест на відміну від Катерини. Але ні, вона слабка у в усіх відношеннях натура. Слабка не тільки для того, щоб вбити себе, коли все розвалилося і все стало постыло, але навіть для того, щоб хоч якось протистояти глибоко чужим їй норм життя, яка кипить навколо неї. Не бути іграшкою в чужих, брудних руках. Прекрасна, як сказав про свою бідної Лізи Карамзін (до речі, недарма Лариса вбирається у 2 акті пастушкою, героїнею, на жаль, не відбулася ідилії), душею і тілом Лариса сама виявляється вираженням обманности навколишнього життя, порожнечі, душевного холодку, що ховається за ефектним зовнішнім блиском.
Весняна казка “Снігуронька” (1873) в силу своєї фольклорної форми віддалена від соціальної реальності російського суспільства часів і Катерини, і Лариси, але в силу цього ж обставини п’єса багато що пояснює в уявленнях Островського про природу жіночих характерів, почуттів, про сенс любові. В “Снігуроньці” дві героїні, обидва відчувають любовні муки, але по-різному, тому що Снігуронька і Купава втілюють різні типи жіночих характерів. Купава в чому схожа на Катерину, ріднить їх “гаряче серце” (так називається інша п’єса і теж про любов і серцевих муках молодий купецької дочки). Головне для них – любов, в якій єдино вони можуть проявити свою вільну волю. Заради такої любові вони готові на все. Але обранець Купави, торговий гість на ім’я Мізгірь, особистість теж дуже вольова і непересічна, зраджує їй, і тільки з пастушком Лелем Купава знаходить втіху і щастя в шлюбі.
Інша справа Снігуронька. Донька старого Мороза і вітряної красуні Весни не знає любові, “девически її чиста душа”, їй дивно, що “побилися всі хлопці за неї”. Коли Купава дорікає її в тому, що Снігуронька розлучила її з нареченим – Мизгирем, Снігуронька вимовляє ключову для свого характеру фразу: “Снігуронька чужа вам”. Вона чужа не тільки велелюбної подружці і її мінливому обранцеві, але і всьому світу безтурботних берендеїв, для яких любов – головна цінність, сенс і мету життя. Звичайно, у казці все це отримує фантастичну мотивування. І настільки ж казково, від матері, володарки весняного пробудження природи, Снігуронька отримує великий дар любові і буквально кидається на шию Мизгирю, який раніше лякав її силою своєї пристрасті. Але недовго її дівоче щастя, справа знову втручається міфологічна сила, і під пекучими променями Сонця-Ярила, давнього суперника Мороза у прагненні здобути прихильність вітряної Весни, Снігуронька тане. Останній монолог її сповнений глибокого змісту: великий дар природи, здатність любити двоїста, Купаву вона наводить на вершину повноти життя, для Снігуроньки обертається загибеллю.