Герої Платонова

Творчість Андрія Платонова, письменника на довгі роки викресленого з історії російської літератури і до цього дня дуже важко для сприйняття. Незвична його концепція світу складний його мова. Кожен, хто вперше відкриває його книги, відразу ж змушений відмовитися від звичної швидкості читання: око готовий ковзати по знайомих обрисів слів, але при цьому розум відмовляється встигати за висловленою думкою. Якась сила затримує сприйняття читає на кожному слові, кожному поєднанні слів. І тут не таємниця майстерності, а таємниця людини, розгадування якої, на переконання Ф. М. Достоєвського, є єдина справа, гідне того, щоб присвятити йому життя. В основі творів А. Платонова лежать ті ж гуманістичні ідеали, які завжди проповідувала російська література. Невиправний ідеаліст і романтик, Платонов вірив в “життєву творчість добра”, в “світ і світло”, що зберігаються в людській душі в займається на горизонті історії зорю прогресу людства”. Письменник-реаліст, Платонов бачив причини, що змушують людей “заощаджувати свою природу”, “вимикати свідо – ня”, переходити “зсередини зовні”, не залишаючи в душі ні єдиного “особистого почуття”, “втрачати відчуття самого себе”. Він розумів, чому “життя на час залишає” того чи іншої людини, підпорядковуючи його без залишку запеклій боротьбі, чому “незгасима життя” раз у раз гасне в людях, породжуючи навколо морок і війну. “Писати треба не талантом, а людяністю — прямим почуттям життя” — ось кредо письменника.

У А. Платонова ідея і людина, яка її висловлює, не зливаються, але ідея не закриває людини від нас наглухо. У платонівських творах ми бачимо саме “соціалістичне речовина”, яке прагне з себе самого побудувати абсолютний ідеал.

З кого ж складається живе “соціалістичне речовина” в А. Платонова? З романтиків життя в самому прямому сенсі слова. Вони мислять масштабними, загальнолюдськими категоріями і вільні від яких би то не було проявів егоїзму. На перший погляд може здатися, що це люди з асоціальною мисленням, оскільки їх розум не відає ніяких соціально-адміністративних обмежень. Вони невибагливі, незручності побуту переносять легко, як би не помічаючи їх зовсім. Всі вони — перетворювачі світу. Гуманізм цих людей і цілком певна соціальна спрямованість їх устремлінь полягає в поставленої мети підкорити сили природи людині. Саме від них треба чекати досягнення мрії. Саме вони коли-небудь зможуть звернути фантазію в реальність і самі не помітять цього. Цей тип людей представлений інженерами, механіками, винахідниками, філософами, фантазерами — людьми розкріпаченої думки.

Героями перших оповідань А. Платонова стають винахідники, які марять про перебудову світу і знають, як це зробити (“Маркун”). У пізнішій творчості виникає герой-місіонер, який вважає, що знає істину, і готовий нести світло своєї свідомості людей. “Думав я сильно, за всіх”, — кажуть платонівські проповідники. Однак самий цікавий герой Платонова, безсумнівно, — сумнівається людина, людина “природний”, “органічний”. Фома Пухов (повість “Потаємний людина”) чинить опір зовнішнім обставинам. Його мандрівництво зроблено заради здобуття внутрішньої істини.

Доля будівельників-філософів в творах А. Платонова, як правило, трагічна. І це цілком відповідало логіці епохи. А. Платонов належить до тих нечисленних авторам, хто почув у… революції не тільки “музику”, але і відчайдушний крик. Він побачив, що добрим бажанням іноді відповідають злі справи, а в задумах добра хтось передбачив для посилення своєї влади знищення багатьох ні в чому не винних людей, які нібито заважають загальному благу. Герої-романтики Платонова політикою, як такої, не займаються. Тому що вони розглядають свершившуюся революцію як вирішене політичне питання. Усі, хто цього не хотів, зазнали поразки і зметені.

Друга група персонажів — це романтики битви, люди, що сформувалися на фронтах громадянської війни. Бійці. Надзвичайно обмежені натури, які в масовому порядку зазвичай породжує епоха битв. Безстрашні, безкорисливі, чесні, гранично відверті. Все в них запрограмовано на дію. У силу зрозумілих причин саме вони, повернувшись з фронту, користувалися в перемогла республіці беззастережною довірою і моральним правом на керівні пости. Вони приступають до справи з найкращими намірами і з притаманною їм енергією, але незабаром виявляється, що більшість з них у нових умовах чисто автоматично керують так, як командували полками і ескадронами на війні. Отримавши пости в управлінні, вони не вміли ними розпорядитися. Нерозуміння того, що відбувається породжувало в них підвищену підозрілість. Вони заплуталися у відхиленнях, перегини, перекосах, ухилах. Безграмотність була тим грунтом, на якій розквітало насильство. У романі “Чевенгур” Андрій Платонов зобразив саме таких людей. Отримавши необмежену владу над повітом, вони в наказовому порядку вирішили скасувати працю. Міркували приблизно так: праця — причина народних страждань, оскільки працею створюються матеріальні цінності, які призводять до майнового нерівності. Стало бути, треба ліквідувати першопричину нерівності — праця. Годуватися ж слід тим, що природа народжує. Так, по своїй безграмотності, вони приходять до обґрунтування теорії первіснообщинного комунізму. У героїв Платонова не було знань і не було минулого, тому їм все заміняла віра. Трагічно закінчується протистояння “зовнішнього” і “внутрішнього” людини для героя “Чевенгура” Саші Дванова. Він довго живе тільки ідеєю, вірою, а тому йде в озеро від втратила цінність життя.

Герой роману “Котлован” Вощев хоче “вигадати що-небудь на зразок щастя”, але щастя конкретного, матеріального. Він хоче матеріалізувати ідею і наповнити сенсом матерію. Саме тому він радіє, дізнавшись про “речовині існування”, і залишається працювати на котловані. Перевіркою цієї ідеї стає доля дитини, маленької дівчинки Насті, яка сприймається робітниками як “маленька людина, призначений складатися світовим елементом”.

Настя вмирає, і що залишилися в живих герої повісті втрачають життєву силу. “Навіщо. потрібний сенс життя й істина всесвітнього походження, якщо немає маленької, вірної людини, у якому істина стала б радістю і рухом?” — розмірковує Вощев. І письменник викриває створене “всесвітнє щастя”. Ентузіазм перших років революції виявляється лише риттям власної могили. З’являються на будівництві котловану селяни працюють “з такою ретельністю життя, ніби хотіли врятуватися навіки в прірви котловану”. Але від чого можна врятуватися в прірви? Так поступово Платонов А. приходить до думки про віддалення людей від тієї істини, якої вони готові були присвятити себе без залишку. А тому в його творах, на мій погляд, повною мірою втілилася трагедія покоління.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: