Головні події твору розгортаються в місцевій пивний під епічним назвою “Гамбринус”.
Таку назву заклад отримав на честь покровителя пивного промислу – короля Гамбрінуса. Пивний бар знаходився в підвальному приміщенні будинку. На стінах завжди накопичувалася волога, на підлозі недбало валялися тирса, а бочки стояли замість столів. Праворуч було розташоване місце для артистів, подібність сцени. Кожен вечір можна було послухати музиканта Сашка – єврея, чимось схожого на мавпу. Відвідувачі пивного закладу любили музиканта і гідно цінували. Маленька собачка на ім’я Білочка завжди була поряд з господарем. Інший діючий персонаж твору – буфетниця мадам Іванова, вічно курить дама, яка командувала прислугою.
В місцевому міському порту завжди було повно судів. Англійці, росіяни, поляки, французи, японці… Моряки різних держав і країн були частими гостями Гамбрінуса і шанувальниками сашкиного творчості. Багато просили виконати мелодію улюбленої країни і завжди щедро платили сріблом. Музикант грав на своїй скрипці кожен день, даруючи радість відвідувачам.
Одного разу артист прийшов в пивну набагато раніше, ніж зазвичай. Йому судилося вирушати на війну. До півночі про це звістку вже гомонів весь Гамбрінус. Сашка сильно напоїли, але як і раніше на його стомленому обличчі був страх, печаль і дикий жах. Свій інструмент музикант дарує простому робітникові, а собаку залишає у мадам Іванової.
Гамбринус без Олександра став нудним і похмурим закладом.. На спроби господаря закладу запросити інших артистів відвідувачі реагували погано і часто освистували “чужих”. По-початку про музиканта розпитували щодня, але незабаром стали забувати. Звісток від Сашка не було. Його місце в пивній зайняв Льошка-гармоніст, який раніше займався крадіжками.
Минув непомітно рік. Все благополучно забули про єврея Сашка, крім буфетниці Іванової.
Минув ще один рік. І ось музикант повернувся живий і неушкоджений. В той славний день пивна була повна народу, як ніколи. Собачка Білочка знову сиділа поряд, скрипку Сашка повернули. І тільки Іванова побачила знайоме до болю страх і жах в очах артиста.
Незабаром настали “темні і бурхливі часи. Погроми, натовпи народу на вулицях.. Євреїв часто били. Сашка не сміли й пальцем чіпати, адже він був відомою міської персоною. Але одного разу собачку Білочку жорстоко вбили на його очах. Після галасливих міських погромів нарешті запанувала тиша. Слідчі вели розслідування. Не обійшли тоді стороною вони і Гамбрінус. Один з шукачів, по кличці Гундосим накинувся на музиканта. Незабаром відвідувачі побачили лежачого без свідомості Гундосого і Сашка з уламком скрипки в руці… Натовп швидко сховала артиста. Але тим же гучним ввечері на виході з Гамбрінуса на нього несподівано напали кілька людей. Це був поганий знак.
І ось пройшло приблизно три місяці. Одного разу пізно ввечері Сашка знову з’явився в Гамбрінус. Він був досить змарнілий, з обросла бородою. Але найсумніше тоді було те, що в Олександра була дуже сильно пошкоджена ліва рука, вже неможливо їй нормально працювати. На всі розпитування оточуючих в пивній музикант говорив, “що-то напевно з сухожиллям”. На скрипці артист не міг більше грати. Відвідувачі були дуже засмучені з цього приводу. Але тут раптом музикант правою рукою дістав з кишені губну гармошку. І знову знайомі старі мелодії зазвучали в пивній Гамбрінус.
Оповідання закінчується такими словами: «Людину можна скалічити, але мистецтво все перетерпить і все переможе».