Російська мова для мовців – не тільки засіб спілкування та засіб передачі інформації. Він сам – сховище духовних цінностей. У двадцятому столітті російська мова, як писав Солженіцин, “випробував корозію, швидко збіднів, звузився… а з розкладанням мови починається і ним супроводжується розкладання культури”.
Закон збереження мови простий: не можна, щоб в одиницю часу на одиницю простору звучало більше чужих слів, ніж рідних.
Сьогодні, зайшовши в будь-який магазин, ми вправі вимагати перекладача, так як значна частина упаковок рясніє іноземними написами. Подібне забруднення нашої мови вже відбувалося в післяпетровську, єлизавету пору – тоді всі письмові твори, наукові праці, листи були затоплені безнадобными німецько-голландськими словами. Різниця лише у тому, що тоді живий… стрижень був чистий. Зараз же і письмова мова нівелюється, і усний пригнічується.
Що ж можна і потрібно робити? По-перше, підвищити час вивчення російської мови і якість його викладання в школі. Адже саме в ній дитина проводить найбільше часу, саме в ній поповнює свій лексичний запас. По-друге, створити поверхневу цензуру, извлекающую з книг, телебачення, журналів відверто грубі фрази, вульгарні жарти. Адже свобода слова – це не вседозволеність!
І до тих пір, поки ми не станемо до охорони рідної мови ставитися так само, як до власного здоров’я, ми змушені буден констатувати, що кожне наступне покоління, удосконалюючись у технологічному, економічному, общекоммуникативном плані, буде віддалятися від розуміння єдності своєї культури.