Духовна культура твір

Спілкуючись з людьми, ми всі, як правило, складаємо про співрозмовника або знайомому власну думку. Одна людина представляється нам красивим, інший – розумним, третій – веселим. Ми підсвідомо виділяємо в його зовнішності головну рису і на підставі цього робимо висновок: ця людина нам приємний, а той – ні; з одним хочеться продовжити знайомство, а іншого намагаємося уникати. Цікаво, що найчастіше нам приємно спілкуватися саме з симпатичними, красивими людьми. Але не тільки зовнішня краса приваблює нас. Тут вся справа у внутрішньому світі. Адже не секрет, що вираженням духовного життя людини, дзеркалом його думок, прагнень, почуттів є очі. Внутрішня краса завжди відбивається на зовнішності. І чим вище рівень розумового, морального, естетичного розвитку людини, чим вище культура, тим виразніше, привабливіше його зовнішній вигляд і яскравіше те враження, яке він справляє на оточуючих. Ось чому духовна культура практично завжди ототожнюється в нас із красою.

Я думаю, багато в чому це відбувається тому, що культурна людина завжди уважний і чуйний до навколишнього світу. Його відкрите серце вбирає в себе все прекрасне, що існує навколо, і це прекрасне наповнює все його єство і відображається у зовнішньому вигляді. І тут важлива кожна деталь, будь-яка дрібниця, адже краса душі починається з малого. Людини уважного і чуйного до навколишнього світу захоплює і дзюркотливий в тіні дерев прохолодний струмок, і маленька пташка, яка в перших променях весняного сонця співає свою радісну пісню, і скрип чистого зимового снігу під ногами. Він ніколи не зірве бездумно квітка, не залишить в лісі варварських слідів свого перебування. Ми самі виховуємо себе. І той, в кому живе благородна чиста душа, завжди прагне до вдосконалення, розширює свої знання, цікавиться всім, що відбувається навколо…. Така людина створює усередині себе особливий світ, який ніколи не стоїть на місці, а перебуває в постійному русі вперед, в постійному розвитку. Людина високої духовної культури прагне принести якомога більше користі. Благородство душі проявляється у ставленні до знайомим і незнайомим людям.

Часто доводиться бачити, як люди йдуть на поводу своїх швидкоплинних бажань, керуючись одними лише почуттями. Але, на жаль, ці бажання не завжди бувають гідними. Необдумані вчинки нерідко приносять біль і розчарування, і, що ще гірше, зло і неприємності іншим людям. Напевно, кожному траплялося бачити, як одним словом люди можуть боляче поранити, як, піддавшись миттєвому почуттю, можуть зруйнувати щось високе, крихке, важливе. Саме тому краса людського духу полягає, насамперед, в умінні осмислювати свої вчинки і бажання, вміння самому вирішувати, дати волю своїм почуттям, висловити свої бажання. Духовна краса несумісна з неуцтвом, байдужістю, лінню. Вона не може стояти поруч з несправедливістю і злом. Духовно багата людина ніколи не пройде повз чужого горя, він не залишить у біді своїх близьких, друзів, рідних. Тонко відчуваючи прекрасне, така особа також гостро відчуває неправду, байдужість, жорстокість, він завжди стурбований подіями і прагне внести свій посильний внесок у покращення життя.

Мені хотілося б на закінчення навести слова відомого педагога і психолога В. О. Сухомлинського про красу: “Краса – це яскраве світло, озаряющий світ, при цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти відчуваєш відданість й непримиренність. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі – вона зміцнює наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся до себе”.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам