Достоєвський і революція

Патріотизм Достоєвського ніколи не був офіційним, “мундирным”, але завжди зупинився саме на глибокій вірі в духовні сили народу. Буржуазному ідеалу, базується на формулі “загального щастя”, Достоєвський протиставляв ідею держави, влаштованого на підставах істинно духовної свободи: “Я не хочу такого суспільства, де б я не міг зробити зла, а саме такого, щоб я міг робити всяке зло, але не хотів його робити сам. ”
Утопія? Звичайно ж, утопія. Але адже саме вона живила і художній геній Достоєвського. Так, Росія пішла не за Достоєвським. І навіть всупереч його утопій. Але в одному не помилилося його серце, його пророче бачення, яке становило сокровенне зерно його світовідношення, його ідеології, його творчості в цілому, – у великому майбутньому свого народу, своєї країни, яким він завжди служив і продовжує служити і нині. В яких завжди черпав сили для своїх геніальних творінь і в яких ми, його нащадки і спадкоємці, продовжуємо черпати сили в нашу епоху.
Напевно, художня цінність роману “Біси” і його ідейний зміст дотепер ще не зрозумілі нами. Розглядаючи цей твір головним чином як тенденційне, як “злісний памфлет”, “пародію” на революціонерів і революцію, деякі дослідники, як правило, робили із цієї посилки і відповідної висновок про роман як про художню невдачі Достоєвського. Бо відомо, помилкова ідея ніколи ще не призводила до великим художнім відкриттям. Як справедливо стверджував Бєлінський, коли людина віддається брехні, його залишають розум і талант.
Природно, що в конкретній обстановці початку 70-х років минулого століття, коли з’явився роман Достоєвського, він міг бути сприйнятий насамперед як безпосередній відгук на “злобу дня”, а тому і оцінена як переважно найбільш тенденційне з творів Достоєвського, насамперед насичений озлобленістю памфлет проти російського визвольного руху 1860-х років, проти ідей революції і соціалізму. Проте подібні оцінки належать не тільки минулого століття.
Сюжет “Бісів” увібрав в себе реальний факт – вбивство члена таємного товариства “Народна розправа”, слухача Петровської землеробської академії В. Іванова членами цього товариства на чолі з його організатором – Сергієм Нечаєвим. Цей один з найближчих сподвижників Михайла Бакуніна, засвоївши в Женеві його анархічні ідеї, взявся провести їх на практиці в Росії, організувавши для початку в Москві товариство “Народна розправа”.
Під час судового розгляду, за звітами про нього в газетах Достоєвський познайомився з “сюжетом” виконання “женевських ідей”, так і з самими цими ідеями, що знайшли художнє відображення в романі. Розроблений і взятий на практичне озброєння групою Нечаєва “Катехізис революціонера” вимагав, щоб революціонер “задавив єдиної холодною пристрастю революційного справи” всі людські почуття, у тому числі і почуття честі, бо “наша справа – страшне, повне, повсюдне і нещадне руйнування”. Революціонерам пропонувалося, “щоб вони низкою звірячих вчинків довели народ до невідворотного бунту”, для чого рекомендували з’єднатися з “диким розбійницьким світом, цим істинним і єдиним революціонером у Росії”. Пропонувалося як одного з дієвих методів “скомпрометувати донезмоги” “безліч високопоставлених худобу або особистостей”, зробити їх “своїми рабами і їх руками мутити держава”.
Достоєвський був знайомий… не тільки з “Катехизмом”, але і безпосередньо з промовами теоретиків анархізму на конгресі Ліги миру і свободи в Женеві. Він не вигадував ні філософію, ні методи, ні мети своїх “бісів”, а брав їх з реального життя. Герцен, оцінюючи діяльність того ж типу революціонерів Собакевичей нігілізму”, як він їх називав, – вважав, що вони “заслуговують на вивчення, тому що вони виражають сучасний тип, дуже виразно увійшов, дуже часто повторявшийся, перехідну форму хвороби нашого розвитку з колишнього застою”.
Звичайно, сучасники Достоєвського не могли не знати про реальність матеріалу, ліг в основу його роману. Звинувачували його не за вигаданий-ність, а за те, що письменник звинувачував у нечаевшине нібито всіх революціонерів. Тим не менш матеріал, що ліг в основу роману, був живим, конкретним і зовсім не другорядним для характеру, методів і цілей майбутніх революцій, а стало бути, і доль Росії і всього світу.
Достоєвський був насамперед письменник, мислитель, художник, а не теоретик революції. Він не міг розібратися в справжній розстановці сил всередині загального революційного руху, але він чудово розібрався в тих перспективах, в тих “майбутніх підсумки нинішніх подій”, які несли Росії та світі теорія та практика, подібні бакунизму і нечаевшине.
“Ні Нечаєва, ні Іванов, ні обставин вбивства я не знав і зовсім не знаю, крім як з газет, – писав Достоєвський. – Та якби й знав, то не став би копіювати. Я тільки беру доконаний факт. Моя фантазія може найвищою мірою різнитися з колишньої дійсністю, і мій Петро Верховенський може анітрохи не походити на Нечаєва, але мені здається, що в ураженому розумі моєму склалося уявою то особа, той тип, який відповідає цьому злодійства”. Що ж це за тип? “Виходячи з безмежної волі, я укладаю безмежним деспотизмом”, – проголошує Шигалев, один з теоретиків бісівського мироустроения у романі.
Достоєвський, при всій складності свого ставлення до соціалістів і революції взагалі, аж ніяк не ставив знак рівності між бесовством і революційністю. У всякому разі, об’єктивний сенс художнього твору далеко не завжди рівнозначний суб’єктивних установок автора. Справді, з одного боку, сам Петро Верховенський у хвилини відвертого шаленства зізнається: “Я ж шахрай, а не соціаліст”. З іншого.
Шигалевщина як ідеологічне обґрунтування практичних устремлінь Петра Верховинського в “Бісах” надто нагадує ідеологію Великого інквізитора, щоб її можна було розглядати лише в рамках конкретного історичного явища. Шигалев, за словами одного з персонажів роману “пропонує у вигляді кінцевого вирішення питання – поділ людства на дві нерівні частини. Одна десята частка отримує повну свободу особистості і безмежне право над рештою дев’ятьма десятими. Ті ж повинні втратити особистість і звернутися ніби як в стадо”.
Тип демонів, інквізиторського мироустроения, пророчо вгаданий Достоєвським, проявив себе у різного роду антилюдських втіленнях “міфів XX століття”: у фашистському націонал-соціалізму на чолі з біснуватим фюрером, в репресивному сталінізм, в теорії і практиці сіонізму. Вже одне це передбачення “майбутніх підсумків справжніх подій” не дає права розглядати роман “Біси” як памфлет на революцію.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: