В дитинстві мама читала мені безліч казок, мені подобалося слухати їх перед сном і, представляючи казкові картини, засинати під звук маминого голосу. Мені подобалося багато казок: і “Червона шапочка”, і “Три порося”, але улюбленою стала казка про Попелюшку.
Ця історія про дівчину з добрим серцем, батько одружився на злою, сварливою жінкою. У мачухи було дві рідні доньки, яких вона дуже любила, а на пасербицю її любові не вистачило. Попелюшку доводилося терпіти докори і приниження, виконуючи важку брудну роботу, і не було кому за неї заступитися. Батько не міг суперечити дружині, він був безвольним і слабохарактерним. Але, незважаючи на всі образи, Попелюшка все одно не озлобилась, вона зберегла душевне тепло і м’якість. Дівчина була дотепною, і будь-яка робота в її руках кипіла. Одного разу їх запросили на королівський бал, але мачуха заборонила Попелюшку їхати, в надії на те, що одна з її дочок зможе причарувати принца і вийде за нього заміж. Цьому не судилося статися, адже Попелюшку допомогла… хрещена фея, і їй все ж таки вдалося потрапити на бал. Там вона познайомилася з принцом, і між ними виникли почуття. Але їй потрібно було покинути палац до півночі. У казки щасливий кінець – принц розшукав кохану і вони одружилися, незважаючи на всі перепони.
На мій погляд, ця казка вчить нас тому, що такі душевні якості, як доброта, справедливість, працьовитість завжди винагороджуються. Адже принц не міг не закохатися в таку милу і добру дівчину. Завдяки цій казці я зрозумів, що за брудним сукнею може ховатися чиста душа.
Коли мама читала цю казку, мені було шкода Попелюшку, і хотілося, щоб вона знайшла своє щастя, а зла мачуха була покарана за свою підлість і жорстокість. Так і сталося.
Хотілося б, щоб і в житті завжди наступав щасливий кінець, добро перемагало, а зло було покаране. Але, на жаль, так буває далеко не завжди. І все одно, я думаю, що треба завжди сподіватися на краще і зберігати в собі здатність прощати в будь-якій ситуації.