Кожен з нас мріє бути щасливим. Ми сподіваємося, що біди і неприємності обійдуть нас. Але є ряд обставин, які не завжди залежать від людини. Нажаль, наше життя складається не тільки з щасливих і радісних хвилин. Багато трагедії можуть торкнутися кожної людини: хвороба, аварія, нещасний випадок, техногенні катастрофи, терористичні акти. Горе не обходить нікого стороною. Звичайно, якщо поруч є рідні, близькі, друзі, вони завжди допоможуть і підтримають. Але іноді їх буває мало, або вони не можуть вчасно прийти на допомогу. І якщо поруч з постраждалим людиною знаходяться інші люди, то серед них завжди знайдуться ті, хто не пройде повз чужого горя. Давня слов’янська традиція – допомогти ближньому. Це може бути моральна підтримка, а іноді людина заради інших може пожертвувати багатьом. Можна наводити багато прикладів милосердя, доброти, які люди виявляють у звичайному житті і в будь-яких трагічних ситуаціях. Війни, землетруси, повені, виверження вулканів, захоплення літаків, різні терористичні акти… нажаль, в даний час подібні ситуації стали рідкісним явищем не тільки в нашій країні. Страшно дивитися, як сили природи руйнують все, створене людиною. А ще страшніше, коли одна людина, жертвуючи своїм життям, знищує десятки, сотні, тисячі людей. З одного боку, ніхто з нас не хоче бути жертвою подібних ситуацій. А з іншого боку, смерть, біда, хвороба, страждання людей зближують нас. В горі всі люди стають рівними, незалежно від походження, національності, багатства. Багато намагаються допомогти постраждалим: перераховують гроші, здають кров, забезпечують ліками, харчами, речами. А деякі готові пожертвувати заради життя інших своїм життям. Про трагедію в місті Беслані знають багато. У вересні 2004 року терористи захопили бесланську школу. Вісімнадцять вчителів, рятуючи школярів, загинули від куль озвірілих терористів. Серед них був вчитель фізкультури Іван Костянтинович Каниди. Уцілілі свідки кажуть, що в перші хвилини захоплення заручників він врятував кількох хлопців, замкнувши їх в одній з кімнат, звідки вони потім змогли втекти через вікно. У перший день Іван Каниди переніс серцевий напад, але зберігав мужність і вимагав від бандитів не чіпати дітей і жінок. Не маючи саперної підготовки, він зміг знешкодити кілька хв, закриваючи їх від дітей своїм тілом. Коли Руслан Аушев прийшов на переговори з бандитами і зумів переконати їх відпустити двадцять шість жінок з маленькими дітьми, то бандити запропонували піти і Івану Костянтиновичу Каниди – найстарішому заручника (йому було сімдесят чотири роки). Але він вчинив як справжній вчитель: не зміг залишити дітей. І коли один з терористів в черговий раз направив на дитину автомат, Іван Костянтинович вивернув стовбур в стелю. За це його на очах учнів розстріляли. “Учитель, перед іменем твоїм дозволь смиренно схилити коліна”. Кожна людина у важкій ситуації потребує допомоги. Це може бути не лише матеріальна підтримка, але і моральна. Адже без співчуття, милосердя, людяності неможливо жити. І якщо ми будемо робити людям добро, розділяти з ними радість і біду, якщо ми будемо поважати один одного, наше життя стане набагато краще, спокійніше. Намагайтеся прийти на допомогу в потрібний момент, адже чужого горя не буває.