Розповідь М. А. Шолохова «Чужа кров» відкривається поетичною картиною зимової донський степу. Вже в цьому невеликому описі читач вгадує ключовий епітет — «степ неорана». Герой оповідання дід Гаврило старий, хворий і весь час думає про сина, зниклий в війну без вести.
За старовинним козацьким звичаєм спорядив Гаврило сина на фронт, на прощання віддав йому сідло і дідівську вуздечку з срібним набором — дорогу сімейну реліквію, з покоління в покоління передавалася від батька до сина — своєрідний оберіг. Та ще взяв з собою Петро жменю рідної землі.
Зі зникненням сина занепало у Гаврила все господарство: «Руйнувалися сараї, ламала скотина бази, гнилі крокви розкритого бурею катуха. В стайні, в порожніх верстатах, по — своєму захозяйствовали миші, під навісом іржавіла косарка».
З болем пише Шолохов М. А. про трагедію діда Гаврила, якого нова влада змусила зняти отримані при царі хрести і медалі, хоча він заслужив ці знаки військової доблесті, чесно і гідно виконав свій обов’язок перед батьківщиною. А в старості, виявилося, що немає у нього ні моральних, ні матеріальних опор. Лише сама земля змушувала діда орати і сіяти.
Символом горя і запустіння в оповіданні стає образ тиші, расплетавшейся по хаті «незримою мереживний павутиною».
Страждаючи і плачу ночами, Гаврило і його дружина змушують себе вірити в те, що син повернеться. Шиють йому папаху і кожушок, бережуть від молі мундир. Але проходить час, і надії на те, що Петро повернеться, залишається все менше і менше. Символом швидкоплинного ходу часу, як і в багатьох інших творах М. А. Шолохова, в оповіданні «Чужа кров» стає течію Дону. Автор при цьому використовує характерний для усної народної творчості прийом паралелізму: «Минали дні і тижні, текла вода в Дону, під осінь прозоро-зелена, завжди кваплива».
Незабаром повертається в рідні краї Прохор Ліховідов, що служив з Петром в одному полку. Від нього і дізнаються згорьовані люди похилого віку подробиці загибелі єдиного сина.
Під час продрозкладки забирають у Гаврила пшеницю. Прямо у дворі у нього.
Відбувається сутичка, в ході якої кубанські козаки нападають на продотрядников і вбивають голови. Так в мирне життя хуторян входять реалії братовбивчої боротьби. Дивлячись на мертві тіла, Гаврило розуміє, що когось з цих продотрядников теж не дочекаються додому люди похилого віку. Раптово виявляється, що один із червоноармійців ще живий. Усвідомивши це, Гаврило забуває про особисте горе, про вбитого червоними сина і рятує хлопця. Виходжуючи хворого, дід мучиться: в його душі відбувається боротьба ненависті з жалістю. Поступово Гаврило і його дружина прив’язуються до спасенного Миколі, який нагадує їм загиблого Петра. Віддають йому зшитий одяг для сина. З’ясовується, що у хлопця теж нікого немає: батько помер, а мати його покинула в дитинстві. Поступово старі прив’язуються до спасенного червоноармійцеві все більше і більше. Він навіть починає затуляти образ загиблого сина. Раптом Миколі приходить лист з далекого Уралу: його звуть на рідний завод. Старий розуміє, що хлопець не буде замість Петра орати донську землю. Важко переживає Гаврило прощання з прийомним сином, коли той вирішує виїхати. «Ясне сонечко сутеніє без тебе в нас», — говорить він йому на прощання. Так, ледве знайшовши втраченого сина, старики знову втрачають його.
Сонце — один із ключових символів у творчості М. А. Шолохова. Для Гаврила і його дружини від’їзд Миколи означає самотню старість, життя без цілі і без радості.
Оповідання «Чужа кров», безсумнівно, допомагає осягнути суть і наслідки громадянської війни. Однак социальноисторический аспект не можна відокремити в ньому від загальнофілософського змісту. Для М. А. Шолохова важливо показати тему спадкоємності поколінь як основу всього людського буття. Людина може бути щасливою, лише усвідомлюючи, що вся його життя залишить на землі певний слід, все краще, що створено ним, буде наследовано нащадками. Потреба в продовженні роду — одна з найважливіших потреб людського життя. І ще одна пов’язана з цим поняттям важлива тема в оповіданні — тема безкорисливої батьківської любові, невичерпного джерела доброти на світі.