Розповідь починається з того, що, снідаючи, Павло
Костянтинович Альохін розмовляє з Іваном Івановичем і Буркиным, а після
оповідає про свою любов.
Закінчивши університет, він став жити
у Софьине. Заборгував великі гроші його батько залишив борг на маєтку, в
якому Альохін вирішив жити і заробляти гроші на сплату боргу. Через
якийсь час він стає почесним мировим суддею, але незабаром затосковав, отримував
він лише радість від спілкування з людьми та участі в міських судових засіданнях.
Саме там Альохін мав можливість
познайомитися Дмитром Лугановичем, простим і добрим сорокарічним чоловіком. Одного разу
навесні він запропонував Альохіну зайти на обід. У нього вдома Павло Костянтинович звернув
увагу на Ганну Олексіївну, дружину Лугановича, віком не старше років
двадцяти, але Павло одразу відчув її доброту і інтелігентність і помітив у ній щось знайоме з дитинства.
Восени в театрі зустріч Павла з Анною повторилася. Ганна знову зачарувала його
своєю витонченістю, і знову він відчув єдність з нею. Через якийсь час став частим Альохін
гостем родини Лугановичей, до яких він приїжджав всякий раз, буваючи в місті.
Вони бачили в ньому освіченої людини, жалкували його обов’язки бути
обмеженим життям в селі. Постійні роздуми про Ганні Олексіївні
зробили Альохіна нещасним, його мучили питання: «Навіщо вона погодилася на шлюб з нецікавим
людиною, який в два рази старше її, народила йому дітей, чому йому не
пощастило бути її чоловіком?».
Кожен раз бачачи Ганну Олексіївну Альохін
відчував, що та бажала його приїзду. Але ні він, ні вона не показували любові. Для
Павла перепоною була відсутність чого-небудь, що він міг би дати Ганні, вийди вона
за нього. Ганна ж сумнівалася, зробить долю Альохіна щасливою, дбала про
родині. Було неправдою те, що про них можна було почути в місті.
Але
у останні роки Анна Олексіївна відчувала невдоволення життям,
найчастіше опиралася присутності з нею чоловіка і дітей. Вона стала
холодно ставитися до Альохіну. З-за всіх дивних змін у психіці Анну
почали лікувати від нервового розладу. Лугановича ж звели на посаді глави якийсь губернії. Настав час прощатися. Ганну Олексіївну вирішили відправити лікуватися в Крим, по
порад лікарів, її чоловік з дітьми повинен був поїхати на місце знаходження
новій посаді.
Провівши Анну на поїзд, Павло раптом забіг в її купе – передати
речі, залишені їй на пероні. Зустрівшись поглядами, вони вже не змогли
стримуватися. Альохін охопив її в обійми, вона, припавши до його
грудей, довго плакала. Він все пестив її. Розповівши про свою любов,
Павло побачив, наскільки мало значило все, що коли-то могло перешкодити їх кохання,
його очі розплющилися, він зрозумів справжню суть любові: «Усвідомивши, що полюбив, не
варто покладатися на свої думки про щастя і горе, уявлення про гріхи і
чесноти, треба дотримуватися чогось більшого, того, що набагато важливіше».
Після цієї розлуки він вже ніколи її не бачив.