«Бунт Раскольникова» твір

У 1866 році Ф. М. Достоєвський написав роман «Злочин і покарання». Це складний твір, що вражає філософською глибиною поставлених у ньому питань та психологичностью окреслення характерів першорядних дійових осіб. Роман захоплює гостротою соціальних проблем і старанністю оповідання. У ньому на першому плані знаходяться не кримінальної злочин, а то покарання (моральне і фізичне), яке несе злочинець. Не випадково з шести частин тільки перша частина роману присвячена опису злочину, а всі інші і епілог — покарання за нього.

У центрі оповідання перебуває образ Родіона Раскольникова, що вчинила вбивство «по совісті». Сам по собі Розкольників не злочинець. Він наділений багатьма позитивними рисами: розумом, добротою, чуйністю. Розкольників допомагає батькові померлого товариша, віддає останні фінанси на похорон Мармеладова. У ньому чимало добрих почав, але потреба, важкі життєві обставини доводять його до знемоги. Родіон перестав відвідувати університет, тому що йому нічим платити за навчання; йому доводиться цуратися господиню, т. к. накопичився заборгованість за кімнату; він хворий, голодує… І кругом себе Раскольніков бачить убогість і безправ’я. Дія роману розгортається в районі Сінний площі, де жили бідні чиновники, ремісники, студенти. А зовсім поруч перебував Невський проспект з дорогими магазинами, шикарними палацами, вишуканими ресторанами. Розкольників бачить, що суспільство влаштоване несправедливо: одні купаються в розкоші, а інші гинуть від голоду. Він хоче змінити світ. Але це зможе зробити тільки незвичайна людина, здатний зламати, що треба, раз назавжди» і взяти політична еліта «над всією тремтячою твариною і над усім мурашником». «Свобода і політична еліта, а головне — влада. Ось мета!» — каже Розкольників Соні Мармеладовой.

Під невисокою стелею кімнати в розумі голодної людини зароджується жахлива теорія. Згідно цієї теорії, всі люди діляться на два «розряду»: на звичайних людей, що становлять більшість і змушених підкорятися силі, і на людей незвичайних, «володарів долі» 0 таких, як Наполеон. Вони здатні нав’язати більшості свою волю, здатні в ім’я прогресу чи високої ідеї, не замислюючись, «переступити через кров». Розкольників хоче бути добрим господарем, захисником «принижених і ображених», він піднімає бунт проти несправедливого суспільного устрою. Але його мучить питання: володар чи він? «Тварь я тремтяча або право маю?» — запитує він себе. Щоб отримати відповідь, розкольників замислив убивство старої лихварки. Це як би досвід над собою: чи здатний він, як володар, переступити через кров? Звичайно, герой знаходить «прийменник» для вбивства: пограбувати багату й нікчемне бабу і на її фінанси врятувати від злиднів і загибелі сотні молодих людей. Але тим не менш Розкольників постійно внутрішньо усвідомлював, що скоїв вбивство не з цієї причини і не тому, що був голодний, і більш того не в ім’я порятунку сестри Дуні від шлюбу з Лужиным, а для того, щоб перевірити себе.

Цей злочин назавжди відмежувала його від інших людей. Раскольников відчуває себе вбивцею, на його руках кров невинних жертв. Один злочин тягне за собою інше: убивши стару, Розкольників був змушений вбити її сестру — «безвинну Лизавету». Достоєвський переконливо доводить, що жодна поставлена проблема, більше того сама висока і благородна, не може служити виправданням для злочинних коштів. Все щастя в світі не варто єдиної сльозинки дитини. І розуміння цього, зрештою, приходить до Раскольникову.

Але каяття і усвідомлення провини далося йому не відразу. Це сталося багато в чому завдяки рятівного впливу Соні Мармеладовой. Саме її доброта, віра в людей і в Бога допомогли Раскольникову відмовитися від своєї нелюдської теорії. Лише на каторзі стався перелом в його душі, і почалося поступове повернення до людей.

Тільки через віру в Бога, через каяття і самопожертву могло, на думку Достоєвського, відбутися воскресіння мертвої душі Раскольникова і будь-якого іншого людини. Не індивідуалістичний заколот, а краса й любов врятують світ.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: