На початку 1920 року В. А. Бунін залишив батьківщину. В еміграції їм були написані літературні шедеври, в тому числі цикл оповідань “Темні алеї”.
Всі розповіді цього збірника об’єднані однією темою – темою кохання. З різних сторін письменник висвітлює це почуття, показує всі його найтонші відтінки. Однак, розкриваючи тему любові, Бунін мимоволі оголює і багато моральні проблеми. Особливо гостро вони звучать в оповіданні “Красуня”.
Це один з самих невеликих оповідань циклу, але по глибині, за гостротою порушених у ньому питань, він, мабуть, перевершує багато інших. У кількох рядках письменник влучно зумів сказати про головні людські цінності: про добро і зло, про любов до ближнього.
У центрі оповідання досить типова життєва історія. Літній вдівець, має семирічного сина, одружився вдруге. Його нова дружина всім взяла. Вона молода, надзвичайно красива, господарча. От тільки дитина, син вдівця від першого шлюбу, їй припав до смаку. Вона його “спокійно зненавиділа”. Яких-небудь причин цього автор не називає, тому що їх просто не було. Зненавиділа і все.
Подальше оповідання про долю маленького героя викликає гірке почуття жалю до нього. Спочатку “красуня” переводить його спати “з батьківської спальні на диванчик у вітальню”, а потім і зовсім відправляє спати в коридор, де на підлозі покоївка розстеляє йому старий тюфячок.
Дитина виявляється у “круглому самоті на всьому світі”, він усіма покинутий, відданий рідним батьком, який з безвілля і боягузтва робить вигляд, що зовсім нічого не зауважує. “Красуня” робить вигляд, що керується практичними міркуваннями: хлопчик, нібито, може весь оксамит на диванчику істереть. Насправді вона просто не може, та й не намагається побороти в собі те зло, яке робить нещасним ні в чому неповинного маленької людини.
Життя дитини з цих пір сірка й одноманітна. Він або сидить у куті на підлозі у вітальні, або малює на грифельній дошці, або читає (пошепки!), або дивиться в вікна. Він сам стелить собі постіль, сам старанно її прибирає в материну скриню.
Авторське співчуття звучить у кожному слові. Не випадково Бунін використовує таку кількість слів із зменшувально-пестливими суфіксами (“куточок”, “будиночки”, “книжечка”, “постільна білизна”, “добришко”). Письменник не дає прямих оцінок того, що відбувається, але він майстерно дає відчути весь жах того положення, в якому опинився дитина.
Розповідь названий коротко – “Красуня”. І ця назва змушує багато про що задуматися. Що є для Буніна краса і багато чого варто зовнішня краса, коли за нею криється моральна потворність – до цих питань автор звертає свого читача.