Місце, де народилася людина – найдорожче для нього. Будь це місто, село або село, вони назавжди залишаться в серці людини. Адже це маленька батьківщина, де пройшли найщасливіші дні життя. Завжди з любов’ю і ніжністю ми згадуємо цей милий серцю куточок. Узи, що зв’язують людину з батьківщиною, можуть лише слабшати, але вони ніколи не рвуться. Ось і Михайло Опанасович Булгаков був тією людиною, яка всім серцем любив свою батьківщину.
Письменник народився в 1891 році в Києві. Його батьки знімали будинок на тихій Воздвиженській вулиці. Недалеко знаходилась Воздвиженська церква, де і був хрещений маленький Булгаков. Майбутнього письменника нарекли на честь архангела Михаїла, покровителя Києва. Батьки Булгакова з’їхали з Воздвиженській вулиці, коли йому був один рік, і тому прекрасна Воздвиженська не закарбувалась у творах Булгакова. Одним своїм кінцем Воздвиженська виходить на Андріївський узвіз. Андріївський узвіз. Як часто ця назва буде зустрічатися в творах Булгакова! Будинок на Володимирській гірці був дуже доріг Булгакову. Тут жили його батьки, саме тут молоді Михайло і Тетяна знімали свою першу кімнату. У них була кутова кімната з двома великими вікнами. Вуличка звивиста і крута. Її бувала бруківка бере розгін від п’ятиглавого повітряно-ажурного кам’яного дива – Андріївської церкви, стрімко кружляє по похилій повз давніх споруд і, плавно загальмував, впирається в сірі громади будинків Контрактовій площі на Подолі. Вуличка як вуличка, і навряд чи ми виділили б сьогодні, якби не двоповерховий будиночок, приткнувшийся впритул до майже вертикальному пагорбу.
Будиночок цей не простий, а “будівлі дивовижної”. Якщо піднятися по гірці в крихітний дворик, то другий поверх стає першим і про сьогодення першому нагадує лише майстерно вирите поглиблення, обнесене огорожею і обкладене всередині цеглою зі сходами вниз. Цей ось перший поверх з двориком і займав Майстер зі своєю гучною і численною ріднею, яка стала відомою всьому світу як сім’я Турбіних. Будинок був прекрасний і тим, що, піднявшись з дворика на гірку, можна було годинами спостерігати за льодоходом на Дніпрі, білими пароплавами з порожніми людьми на палубах, слухати крики чайок, милуватися безкрайніми далями і відчувати за собою подих стародавнього міста. А ще з гірки видні були сади – трепетний чарівний міраж в білій імлі. Саме з цього будинку навесні 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков поїхав на фронт. Сюди він повертався у вересні 1916 р. і у вересні 1921 років. Київ завжди надихав Михайла Опанасовича, давав йому нові теми для творів. Саме в Києві у Булгакова з’явилося бажання зайнятися літературою. І він поїхав до Москви з твердою рішучістю завоювати своє місце в літературі.
З Москви Булгаков часто писав матері про своїх мріях. А він мріяв повернутися в Київ, пройтися по його вулицях, які заспокоювали, коли йому було погано. Своє місто Булгаков не тільки любив, він знав його. Київ був исхожен вздовж і поперек спочатку в дитинстві, потім – у юнацькі роки. Все було знайоме тут Булгакову, він знав кожен поворот Андріївського узвозу. Це старовинне місто відбився в його творах. Особливо подобався Київ Булгакову взимку. Зими в Києві були сніжними, “вулиці курились димом, і скрипів збитий гігантський сніг”. Михайло і Тетяна Булгакови любили прогулюватися взимку в парках. Вони часто милувалися деревами, вкритими снігом. У “Білій гвардії” Булгаков М. пише: “Сади стояли мовчазні й спокійні, отягченные білим, незайманим снігом. І було садів в місті так багато, як ні в одному місті світу”. Письменник завжди знаходив щось особливе в Києві. Щось таке, чого не було ні в… якому іншому місті. Образ київських зим і снігу надовго увійде в творчість Булгакова відсвітом будинку, спокою і тепла. Михайло Опанасович пише у своєму нарисі “Київ-місто”: “. а взимку не холодний, не жорсткий, великий лагідний сніг”. Скільки почуття вкладено в цю рядок!
Особливе місце у творчості Булгакова займає будинок № 13, що на Андріївському узвозі. Саме тут оселилися назавжди тіні його героїв. Цей будинок письменник збереже в оповіданні “Будинок Эльпит Рабкоммуна”, в романах “Майстер і Маргарита” і “Біла гвардія”. Будинок № 13 описаний в останньому як будинок Турбіних: “На вулицю квартира Турбіних була на другому поверсі, а в маленький похилий затишний дворик – у першому”. У “Білій гвардії” Булгаков з такою точністю передав опис будинку № 13, що не упустив навіть такої дрібниці, як простий електричний ліхтар: “Як дорогоцінні камені, сяяли електричні кулі, високо підвішені на закорючках сірих довгих стовпів”. Тут, на Андріївському узвозі, їх було зовсім мало. Але, принаймні, один був за рогом будинку № 13. Саме цей ліхтар Булгаков зобразив у “Білій гвардії”: “Бризнув з-за рогу світло високого ліхтаря, і вони минули дощатий паркан, який огороджував подвір’я № 13, і стали підніматися вгору по спуску”.
Булгаков дуже добре знав своє рідне місто. Коли він навчався в гімназії, його вчитель часто водив своїх учнів на екскурсії по Києву. Побували на Аскольдовій могилі, в Києво-Печерській лаврі, церкви Спаса на Берестові та біля Золотих воріт, в Царському саду і біля Центрального мосту, здійснили екскурсію пароплавом на Дніпровські пороги. Хлопчика вразила сила, яку несли в собі води Дніпра. У “Білій гвардії” Булгаков дуже точно відтворив ту картину, яка назавжди залишилася в його пам’яті: “Прямовисні стіни. переходили в берегові гаї. кучеряві по березі великої річки, яка йшла туди, куди навіть з міських висот не вистачає очей, де сиві пороги, Запорізька Січ, і Херсонес, і далі море”. Після цієї екскурсії, незважаючи на заборони, часто один катався на байдарці по Дніпру. Це захоплення Булгаков передав герою “Білої гвардії” Николке. Миколка любив вечорами сидіти в густих заплавах і вигинах “старого-річки” і спостерігати за зірками. Часто він бачив, як виблискував електричний білий хрест в руках величезного Володимира на Володимирській гірці. Михайло Булгаков любив підніматися вгору по Андріївському узвозу, доходити до найвищої точки і звідти дивитися на дахи багатоповерхових будівель і куполи церков, на вулиці, вулички та площі. Так і Миколка вечорами довго милувався своїм містом, за що його іноді лаяли. “Я тільки дійшов би до площі біля Андріївської церкви, – прохально говорив він сестрі, – і звідти подивився б і послухав. Адже видно весь Поділ”.
Київ був з М. А. Булгаковим завжди. Це місто відображений у багатьох його творах. Місто – в “Білій гвардії”. Батьківщина Максутова – в “Театральному романі”. У “Майстрі і Маргариті” – опис “весняних розливів Дніпра” і “сонячних плям, які грають навесні на цегляних доріжках Володимирської гірки”: пейзажі, до яких був байдужий нічого не розуміє Поплавський, за що і був покараний Воландом. Булгаков любив Київ так ніжно і пристрасно, який буває тільки перша, світла любов. Почуття це не змогли затьмарити самі чудові міста і екзотичні куточки на землі. “Ах, які зірки в Україні. Ось сім років майже живу в Москві, а все-таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд. і туди. Знову побачити обриви, занесені снігом, Дніпро. Немає красивішого міста на світі, ніж Київ. Ех, перлина-Київ!” – скаже він у нарисі “Київ-місто”.