Брати наші менші твір

Район, в якому я живу, досить молодий. У нас тут багато шкіл і дитячих садків. Багато хто з жителів району виводять на прогулянку своїх чотирилапих вихованців. Подивишся, хтось веде породисту собаку у вишуканому нашийнику на шкіряному паску, а хтось маленьку дворняжку на мотузочку, але з таким почуттям гідності, як ніби це представник найціннішою собачої породи. І є чим пишатися, дружбою братів наших менших і довірою, яку вони нам надають.

Дивно, що в період економічної нестабільності держави, коли багато з людей не можуть дозволити собі повноцінного харчування, люди підгодовують тварин. Неподалік від будинку, в якому я живу, є невеликий ставок. Навесні туди злітаються дикі качки. І жителі мікрорайону взяли над ними опіку. Пташок ніхто не ображає, вони стали майже ручними. А в тому році, коли наше місто було на межі екологічної катастрофи (злива затопила очисні споруди і залишив місто без питної води), люди вистоювали довгі черги до машин з водою, щоб забезпечити свої сім’ї, але не забували і про безпритульних тварин.

Мені здається, що все одно ми замало добра робимо для тваринного світу. Чи завжди ми чутливо ставимося до всіх тварин? Мабуть, що ні. Часто ми любимо тільки своїх чотириногих друзів і без коливань ображаємо чужих або безпритульних, нічиїх. Бувають випадки, коли батьки, виконуючи забаганки своєї дитини, приносять в дім кошеня, пташки, цуценя, а потім, коли дитина натішитись, викидають безпорадну тварину на вулицю. Мене вражає така безвідповідальність, стає соромно за людську підступність і несправедливість.

Я переконана, що представники тваринного світу, брати наші менші, дають нам значно більше, ніж ми їм. Вони дарують нам ласку і відданість, свою приязність і любов. Вони ввіряють нам своє життя. І ми не маємо права не виправдати їх довіру.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам