Олександр Блок пройшов величезний шлях від камерного поета, співом-
вавшего “рожеву хмару мрій” і “милого воїна”, “одягненого в срібло”,
до творця поеми “Дванадцять”, з величезною силою висловив страшну
“музику руйнування” і тугу за іншою музикою, музиці “нового століття”,
що “зійде серед всіх нещасних поколінь”.
Поема “Дванадцять” – одне з найсильніших і сучасних вироб-
закладів російської поезії початку XX століття. Це неупереджений, об’єктивний
щоденник революційних подій.
В основі твору конфлікт, боротьба старого і нового, боротьбою-
ба двох “світів”. Поет виступає за творення в революції, а не за раз-
рішення. Його тягне поезія революції, але лякає російський бунт, якого
так боявся ще Пушкін.
Поема “Дванадцять” побудована на контрастах: “Чорний вечір. Бе-
лый сніг. Вітер, вітер!” Контрастні по своєму зображенню “буржуй на
перехресті”, “невеселий товариш поп” і йдуть “дванадцять чоловік”.
Автор співчутливо ставиться до червоноармійцеві Петрухе, який не злодій,
не вбивця. Він йде журити старий світ. “Варто буржуй, як пес голод-
ний, коштує безмовний, як питання, і старий світ. варто, поджавши
хвіст”.
Ніщо не може протистояти стихії народної революції. Але з-
зидание складніше руйнування. Морально-естетичний конфлікт поеми –
зіткнення добра… і зла, майбутнього і минулого – в самих людях. На
авансцену вийшли насамперед знедолені і принижені. Автор сочувс-
відповідає їм. Але чи кожен здатний витримати іспит на звання нової че-
дини. Революція зображена у Блоку з людським обличчям, а не з
кров’ю і вбивством. Революція Блоку несе добро і справедливість,
тому що: “ніжною ходою надвьюжной, сніжної розсипом перловою,
білому віночку з троянд – попереду – Ісус Христос”.
Остання фраза цілком пояснює революційний тріумф у христі-
анском розумінні поета. Наприкінці поеми ми бачимо вже не “голоту”, а
революційний народ, що йде в майбутнє “державним кроком”.
У цьому творі показано сприйняття Жовтня інтелігентним
поетом. Не будучи революціонером, соратником більшовиків, “пролетарс-
кім” письменником або “вихідцем з низів”, Блок прийняв революцію, але при-
няв Жовтень як фатальну неминучість, як невідворотна подія істо-
рії, як свідомий вибір російської інтелігенції, тим приблизившей
самим велику національну трагедію.
Звідси його сприйняття революції як відплати старому світу.
Революція – це відплата колишньому господствовавшему класу, відірваної
від народу інтелігенції, рафінованої “чистої”, значною сте-
пені елітарної культури, діячем і творцем якої він був сам.