“Бірюк”- це один з оповідань із циклу “Записки мисливця”, де герой цих оповідань, Петро Петрович, їздить по Росії і вивчає побут селян різних губерній. У “Бирюке” автор розповідає про лісника, який вразив його силою характеру і цілісністю натури.
Одного разу, повертаючись додому з полювання, оповідач потрапив під сильний дощ і задумався, де б перечекати негоду. По дорозі йому зустрівся лісник, який запропонував пройти в його хату.
Мисливець, звичайно, погодився, і вони пішли удвох в сторожку лісника. Виявилося, що все їхнє нехитре господарство веде сам лісник, старша дочка доглядає за молодшою дитиною, так як мати пішла з дому з якимось зальотним мужиком.
Коли дощ почав слабшати, Бірюк вийшов, щоб вивести коня у двір і проводити Петра Петровича, але почув, як у його лісі рубають дерево. Він зрозумів, що якщо піде проводжати мисливця, то дерево обов’язково вкрадуть. І тоді Хома Кузьмич (так звали Бірюка) запропонував піти зловити злодія разом. Ним виявився бідний переляканий чоловічок, якого нужда змусила красти. Пов’язаного, Бірюк привів його в свою хату, і скільки мужичок не прохав відпустити його з миром, той ні за що не погоджувався. Потім ледь не зав’язалася бійка, але, як тільки Петро Петрович зважився визволити мужичка-злодія, Хома Кузьмич відпустив негодника… додому з попередженням, що в наступний раз віддасть його на суд господареві.
Бірюк – особистість цілісна, але трохи трагічна. У нього свої погляди на життя, але іноді і їм доводиться змінювати. Він не розумів, чому селяни ставляться до крадіжки як до чогось буденного.”В’язанки хмизу не дасть потягти”,- говорив селянин на збіговисько, як ніби у нього на це повне право.
Селяни так казали, бо були безграмотні і жили впроголодь. Але Хома теж жив бідно: “Хата лісника складалася з однієї кімнати, низькою і порожній, без полатей і перегородок”.
Якщо б він сам крав ліс, то жив би у ветхій хатинці, а у великому сосновому будинку. Але він чітко виконував свою роботу і просив тільки трохи дров, щоб “колоти на лучину” і топити піч. Це визначає його риси – відданість своїй справі, працьовитість, безкорисливість. Фома виразно знає, що якщо всі почнуть красти ліс, то стане гірше для всіх – лісу не залишиться зовсім, і тому він все ж намагається відвернути селян від такого заняття. Але іноді його впевненість підривається, як і сталося в історії – стало шкода нещасного злодюжку. Кузьмичу випав нелегкий жереб – коливатися між почуттями і своїми принципами до кінця життя.