В центрі вулиці стоїть стіл, за ним гуляють кілька громадян. Молодий чоловік звертається до начальника цього столу і починає розмову про товариша, якийсь Джексона, жарти якого розчулювали всіх громадян. Джексон наганяє на місто найсильнішу хвороба. Він помер, крісло, яке йому належить, стоїть за столом пусте, і глава бажає всім запропонувати напитися в його честь. Всі погоджуються, але розуміють, що напитися необхідно в повній тиші, і всі тихо п’ють в честь про померлого. Глава застілля говорить юній особі Мері щоб вона проспівала спокійну і тиху пісню про її країні, а потім вони знову хочуть повеселитися.
Дівчина з пісні хоче що б милий не чіпав Дженні і просить її піти з села, до тієї пори поки хвороба не покине ці краї, і обіцяє не залишати коханого навіть у тому випадку, якщо він виявиться на тому світі. Глава столу сильно дякує юну даму за прекрасну пісню і думає, що деякий час тому в її краях була така ж хвороба, як і ця. Мері наздоганяють спогади, про те, як вона співала в будинку у родні, і про те, що їм подобалося її слухати…
Несподівано в цю бесіду потрапляє Луїза, і каже, що подібні мелодії вже не модні. Луїзі не подобається жовтий відблиск у волоссі. Голова бенкету закликає гуляють задуматися про шум коліс. Віз уже близько, вона навантажена мертвими людьми, їй управляє чорношкірий чоловік. При такому видовище дівчині стало погано. Голова каже Мері бризнути їй водички на особу та приводить її до тями. Як повідомив глава столу, дівчина змогла довести про те, що жорстокий набагато слабкіше ніжного.
Мила Луїза розповідає Мері, що вона побачила чорного з білими очима монстра, він покликав її в його жахливу воза, де лежать мертві і белькочуть дивною мовою. Луїза в подиві і не розуміє, спала вона, чи ні. Чоловік каже дівчині, що ця візок може їздити скрізь, і переконує Вальсингама проспівати пісню, саме славне не нудну, і голова починає співати про чуму. В цій пісні він вихваляє чуму і пояснює, що треба мати сміливість гордо протистояти чумі, дивлячись їй прямо в очі і про те, що це щастя відчути дане насолоду.
У той час як Вальсингам співає, старий священик входить в приміщення. Священик намагається пояснити, що цей бенкет під час чуми – блюзнірство, і вони поглумилися над смертю одноплемінників. Громадяни починають сміятися над священиком, але він наполягає припинити це свято, щоб уникнути того, що вони ніколи не зустрінуться зі своїми близькими після смерті, і просить гуляють розійтися по домівках. Глава повідомляє, що вони ні в якому разі не покинуть стіл, так як їх вдома наповнені сумом і безнадією, а в їх віці прийнято всьому радіти. Священнослужитель говорить Вальсингаму, що зовсім недавно він був засмучений, так як ховав рідну матір, і каже, що його мати страждає на небесах з-за його гуляння.
Він каже йти за ним, але молодий чоловік відмовляє йому. Майже всі громадяни, які перебувають на бенкеті, підтримують юного чоловіка, але священнослужитель заклинає всіх святим духом діви Матильди. Даний святий дух змушує главу столу прийти в духовне сум’яття, але Вальсингам пояснив, що він вже ніколи не зустрінеться з матір’ю тому, що його занепалий дух вже ніколи не потрапить до бога під крило. Якась жінка починає розуміти, що Вальсингам марить про покійну дружину. Священнослужитель довго вмовляє його піти, але так і не зміг його ніяк вмовити залишити пусте стіл. Священик закликає Святих і негайно видаляється, “бенкет під час чуми” триває. А Вальсингам продовжує глибоко замислюватися…