Людина народжується на світ і разом з життям отримує у спадок саме, бути може, своє безцінне багатство: Батьківщину. Вона в нього одна, інший ніколи не буде, як не буде, не дано людині прожити друге життя.
Батьківщина – даність. Її не вибирають за своїм смаком і бажанням, точно так само, як і не вибирають собі матір: вже яка не є, але вона – твоя мати, одна-єдина з усіх живих, її нема з ким порівнювати, бо всяке порівняння блюзнірство, образливо для тієї, що дала тобі життя, вигодувала, випестила і зростила, як могла і зуміла.
Батьківщина, як і рідна мати, – це твоя доля, що дісталася тобі на радість та на горі, на всі випробування, борошна і захвати, на тривалий щоденний труд і на рідкісні свята – на все, словом, щасливі і нещасливі часи швидкоплинному житті. І тому-то приймати її треба без нарікання і жовчного невдоволення, без плебейської заздрості до інших… людям і народам, які народилися в інших межах, на інший, можливо, більш теплою і благодатним, приголубленою сонцем землі. Те – чуже. А твоя Батьківщина – це твоя Родина, і тобі вона належить, як ти належиш їй одній…
Возблагодари само тихо в душі її! Возблагодари за честь називатися її сином, за важке щастя служити їй в благословенні дні світу і в годину лих. Розділи з Батьківщиною її долю і люби по-сыновнему, бережи їй вірність, оберігай, цінуй, не проклинай в злу хвилину життя, а роби все для неї, що в твоїх силах зробити хорошого, доброго, – це і буде головним мірилом твоєї порядності і благородства.
Не чекай і не вимагай нагороди за вірність, тому що вірність, як і твоя любов, належить їй по праву народження; ти просто-напросто виконаєш борг.
Нагорода тебе неодмінно знайде, і це буде спокійне, горде усвідомлення, що не дарма жив, не був зайвим, непотрібним для Батьківщини людиною…