Ах, ти, зимонька-зима!

Один з творців знаменитого Козьми Пруткова – Олексій Жемчужников – в коротенькій рядку висловив загальне захоплення казковою красою зими: “Так перший сніг мені цей милий…”. Поезія рідної природи, її пишність і блиск малює нам і Пушкін в 5-ій главі “Євгенія Онєгіна”. Пам’ятаєте сцену “Ранок Тетяни”, коли вона, прокинувшись, дивиться у вікно і з радістю бачить побелевший двір, даху, морозні візерунки на склі і хутряні шубки дерев, “блискучі килими” на полях?

Разом зі своєю героїнею радіє поет і веселим зимових забав, душевного підйому, творчому натхненню. Російському серцю дорого це час року, що змушує кров вирувати, пробуджує життєві сили. Співзвучна пушкінським… рядках і поезія рідної природи, представлена у творчості Некрасова, Полонського, Майкова, Фета, Буніна і багатьох інших майстрів художнього слова. Вони залишили нам свої дивовижні вірші, від яких так і віє морозною свіжістю, бадьорістю, виразно відчувається життєрадісний, життєстверджуючий початок. Більш того, поезія рідної природи – це поезія одухотвореної краси і сили, величі і глибокого філософського змісту. Такою постає зима у відомому нам фрагмент поеми Некрасова “Мороз-Червоний ніс” – “Не вітер бушує над бором…”. Пухнасті вершини сосен, сяйво льоду на річках, розсипи кольорових вогників-сніжинок в блиску холодного зимового сонця – ось вона, сліпуча краса, яку оспівує поезія рідної природи.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: