Автор згадує ранню
осінь, красивий, покритий золотом, з вже
висохлими, частково опалим листям, сад. Той прекрасний найтонший аромат
листя і яскравий запах антонівських яблук. Ці яблука в таку погоду тільки-
тільки починають насипати садівники у вози. Як він домовлявся зі сторожами
садів, щоб мати можливість вийти в сад вночі, щоб насолодитися зірками, якими в ту пору було посипано все небо. І так він дивився довго, до того
моменту, поки не переставав відчувати під своїми ногами землі і поки не
розумів наскільки ж гарна життя.
Він згадав село Висілки,
яка колись була дуже багатою, але було це ще за часів життя його діда.
Він знав, що якщо люди похилого віку все ще живуть в селі і їм там добре, значить
село процвітає.
Будинку у селі завжди були
міцними, так як всі зроблені були з цегли. Він згадав свою тітку Ганну
Герасимовну, яка мала невелику садибу.
Садиба була красивою, з деревами, які оточували її по всьому
периметру. Сад цієї жінки завжди славився смачними яблуками і співом птахів, які там жили. На будинку була
прекрасна дах, вона була солом’яним, але такою міцною, високою і вже
почорнілою від терміну свого життя. У будинку завжди стояв запах старої меблів і
яблук. Автор згадує вже покійного шурина Арсенія Семеновича. Він був
мисливцем, тому в нього завжди було, що можна смачно поїсти.
Письменник згадує себе на
коні, на якому любив скакати, він був злий і приземкуватий, але на ньому все миготіло
перед очима, були чутні голоси мисливців і гавкіт полюють зі своїми
господарями собак.
Тоді пахло грибами і
розмоклому деревиною. Як тільки стемніє, мисливці поверталися додому або в
садибу до будь-якого холостяку, навіть таке бувало, що всі вони жили у одного такого
холостяка-мисливця за кілька діб. Адже для них не було нічого краще, ніж
бути в колі друзів, де багато людей і з усіма є цікаві теми
поговорити. Бувало і так, що мисливець просипав полювання і залишався в бібліотеці
господаря, весь день гортаючи книги і журнали, які представляли хоч
який-небудь інтерес.
Він згадує портрети на
стінах і розмірковує, чи живий хто з людей похилого віку, яких він тоді знав. Але, перераховуючи
у голові всіх кого знав, не згадав ні
одного, що живе досі. Він пам’ятає як ночував у сусіда і як взимку
мисливці пропадали завжди на снігових полях до темна, а як стемніє,
поверталися, пили вино, грали на гітарі. Це були непогані часи.