Аналіз вірші Барто «Сніг»

Практично у кожного поета є своя улюблена пора року, яка асоціюється з найбільш приємними спогадами або ж знаковими подіями в житті. Таким періодом для російського поета Інокентія Анненського була зима, яку автор нерозривно пов’язував не тільки зі святами, але й з очищенням землі, яка наче за помахом чарівної палички може змінитися за кілька годин, загорнувшись у розкішну білу шаль.

Однак у свою останню зиму, відчуваючи наближення смерті, Інокентій Анненський написав вельми суперечливе вірш «Сніг», в якому провів паралель між зимою і фіналом життя, вказавши, що саме в цей час року світ впадає у важку дрімоту. І далеко не кожному судилося дочекатися пробудження.

Кажуть, що поети мають підвищену інтуїцією, тому можуть передбачати майбутнє. Мабуть, Інокентій Анненський відчував, що з кожною сніжинкою, яка падала на землю в грудні 1909 року, доля відміряє години його життя. Їх він присвятив створенню один з найвідоміших своїх творів, яке згодом увійшло в посмертний збірник, виданий друзями. Про те, наскільки важливо було для поета вірш «Сніг», свідчить і той факт, що після трагічної смерті в паперах поета було знайдено п’ять різних версій цього твору. Але лише одна з них, яку автор вважає найбільш значущою і вдалою, була поміщена в спеціальну папку для публікації.

Про що ж цей вірш? В першу чергу про те, що автор втомився нести свій хрест, і вже не може так само, як і раніше, радіти життю, отримуючи задоволення від споглядання снігопаду, що приховує бруд і запустіння навколишнього світу. Автор пише про те, що він з радістю хотів би зиму, «так тягар яка тяжка». Він розуміє, що сніжне оздоблення — це всього лише тимчасова маскування, і за нею неможливо повністю приховати все те, чого не хочеться бачити. Те ж саме відбувається і в душі поета, який мріє позбутися тяжких спогадів, думаючи про приємне, але при цьому усвідомлює — життя прожите, і як би він не намагався прикрасити її у власних спогадах, це по суті, вже нічого не змінить.

Змінюється світ за вікном власного маєтку здається Анненскому убогим і непривабливим. «Резанность ліній», «злиденний лід», блиск якого лише здалеку можна прийняти за сяйво дорогоцінних каменів, відливає бузковою сніг, холодний і байдужий — все це викликає в душі поета хвилю суперечливих почуттів. З одного боку, він все ще любить зиму з її морозом і пронизливим холодом. Але, з іншого боку, бачить, що таке схиляння перед звичайною зміною часів року — чергова спроба відійди від самого себе, сховатися в ілюзорному світі, який рано чи пізно розсиплеться на тисячі дрібних уламків, залишивши в душі почуття гіркоти й розчарування.

В той же час поет зізнається, що зима для нього дійсно є улюбленим часом року. Проте особливо трепетно він відноситься до того періоду перетворення природи, коли м’який і вже початківець танути сніг «лягає втомлений на ковзний обрив». Анненський обожнює зиму за те, що вона є провісницею весни і дарує йому «непорочні сни», наповнені бажаннями, мріями і надіями. Але все ж поет розуміє, наскільки крихкою є межу між сьогоденням і майбутнім, заглянути в яке під силу далеко не кожному. І це усвідомлення ніби підводить риску під иллюзорностью буття кожної людини, життя якого складається з низки зим і весен, однак далеко не всім дано побачити, як природа пробуджується від зимової сплячки і перетворюється під ласкавими променями теплого сонця.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: