Художній простір «Стовпців» побудовано на алогизме і гротеску. У світі, населеному дивовижними персонажами, виникають парадоксальні ситуації: риба ловить бліх, людина розправляє хвіст, діва перетворюється в щі, піч порівнюється із сором’язливою красунею. Відразливу сутність дисгармонійним реальності передає кульмінаційна сцена фіналу вірші «На ринку». В ній сліпа стара і безрукий інвалід виконують темпераментний танець, від якого «завиє» лампа, мимовільна свідок божевільного видовища.
У короткому творі, датованому 1927 р. також змодельовані образи з незвичайною структурою. Увагу автора привертають постаті двох персонажів: візника і його коня. З їх допомогою виявляється основна опозиція художнього тексту — антитеза статики і руху.
Вигляду візника присвячено зміст першої частини. Важливість пози персонажа виражена порівнянням з троном, символом королівської величі. Поет відзначає риси зовнішності й елементи одягу: ватний піджак метафорично уподібнюється броні, а борода, традиційний атрибут чоловічого зрілості, нагадує ліричного «я» іконописний образ. Комічну солідність обличчя візника підкреслює несподівана акустична деталь, загострює іронічність ліричної оповіді, — дзвін монет, ніби виходить від бороди.
Прагнучи відшукати джерело звуку, суб’єкт мовлення переміщує погляд вниз, на коня. Зображення тварини починає оціночний епітет «бідний», який передає співчуття ліричного героя до нелегку долю коня-трудівника. Традиційний хід передує авангардистський опис, щедро «приправлене» фантастичними деталями. Образ наділяється руками і вісьмома ногами. Герой-спостерігач фіксує рухи коня, і це заняття нагадує роботу кінооператора. На першому «кадрі» зображені витягнуте тіло і ноги тварини. Подовжена форма породжує порівняння з прісноводною рибою. На другому — кінь відштовхується від землі, зібравши ноги під животом. Стрімкість пересування породжує зорову ілюзію, що біжить тварини більше чотирьох кінцівок. Образ коня стає символом, соотносящимся з ідеєю динаміки, винесеної в назву вірша.
Новаторська образність контрастує з підкреслено класичною формою тексту, написаного четырехстопным ямбом. У другій частині твору автор дозволяє собі відійти від канонів розміру і принципів перехресного римування.