У Сергія Єсеніна досить багато любовних віршів, які він присвячував різним жінкам. Однак не секрет, що в особистому житті поет не був щасливий. Всі три його шлюбу закінчилися повним крахом ідеалів, а численні романи залишали в душі Єсеніна нові рани. Сам поет неодноразово зізнавався, що «любить любити», але при цьому йому ще не довелося зустріти ту, яка б змогла зробити його по-справжньому щасливою. Тому не дивно, що він був завсідником московських шинків і борделів, де шукав розраду в обіймах повій.
Єсенін дуже чітко розмежував такі поняття, як любов і фізична потреба в сексі. Це видно з його вірша під назвою «Висип, гармоніка. Нудьга… Нудьга», в якому автор без купюр і використанням табуйованої лексики описує свої вечори, проведені в п’яному угарі. Поет не соромиться своєї поведінки, але при цьому демонструє досить зневажливе ставлення до жінок легкої поведінки. які скрашують його самотність, називаючи їх не інакше, як «паршива сука», «видра» і «опудало».
При цьому поет не хвалиться своїми перемогами, заявляючи про те, що «я серед жінок тебе не першу, багато вас». Він лише підкреслює, наскільки низько впав, поринувши в солодку московську життя, яка так і не принесла йому щастя. Тимчасове забуття під впливом алкоголю і пробудження в ліжку черговий незнайомки викликають у Єсеніна почуття відрази не лише повій, але й до самого себе. Автору вподоби думка про подібних взаєминах, які взагалі позбавлені будь-яких почуттів. Тим не менше, кожен вечір все повторюється знову і знову, даруючи поетові хвилини блаженства, які змінюються каяттям. Намагаючись протистояти спокусам, автор в пориві озлоблення вигукує: «Я з собою не покінчу, йди до біса!». Це звернення адресоване до однієї з дам легкої поведінки, яка все ж не позбавлена інтелекту, і відверто знущається над Єсеніним, доводячи його своїми їдкими фразами до сказу. Тому не дивно, що у вірші присутній рядок: «Мені б краще он ту, сисястую, вона глупей». Але саме знущання невідомої повії змушує поета на мить виринути з виру пияцтва і розпусти. В останніх рядках він звертається до таємничої незнайомки і прости у неї прощення. Хто ця жінка? Найімовірніше, Айседора Дункан, з якою Єсенін розлучився. Він зізнавався, що любить цю дивовижну жінку щиро й непідробно, але не може прийняти її спосіб життя і мислення на європейський лад.