Аналіз вірша Воронова «Пам’ять наша совість»

Для всіх, хто вірний пам’яті про Велику Перемогу, дата 27 січня є однією з найбільш дорогих і значущих. У цей день в 1944 році радянські війська остаточно відкинули від Ленінграда полчища гітлерівців, тримали місто протягом 900 днів і ночей у жорстокої блокади. У поета Юрія Воронова, пережив разом з ленінградцями той трагічний час і який згодом став «поетом однієї теми — теми блокади, є вірш, який так і називається: «27 січня 1944 року».

У цьому вірші, звучному без помпезного пафосу, ніби стиха, позначилися, по-моєму, як не можна краще і трагедія, і біль, і, звичайно, радість людей, засуджених садистським гітлерівським режимом до знищення вогнем і голодом, але вистояли, не здалися і до кінця підтримували життя і здатність свого рідного міста до опору. І ще, напевно, як не можна краще проявилася в цьому вірші глибинна суть поезії Юрія Воронова — чуйно слухати биття сердець своїх сучасників, і, звичайно, в першу чергу пропускати все, що відбувається через власне серце.

Кожен раз, коли відзначається чергова пам’ятна дата, пов’язана з тим чи іншим етапом ленінградської блокади, я перечитую рядки з дбайливо зберігаються у мене кількох невеликих поетичних збірок різних років з теплими словами дружнього посвячення від їх автора — Юрія Петровича Воронова. Назви у цих зовні скромних книжок різні, але переважна більшість містяться в них віршів присвячено одній-єдиній темі, про яку він сказав влучними образними словами: «…Так живу,/ Прикутий до блокади,/Як до скелі своєї/Прометей».

У зв’язку з нинішньою черговою річницею повного звільнення Ленінграда від німецько-фашистської блокади мені хотілося б знову нагадати про цього талановитого поета, журналіста і громадського діяча. Нагадати не тому, що ім’я його забулося. Поетична спадщина Воронова навічно занесено в історію рідного міста — на пам’ятному меморіалі на площі Перемоги Ленінграда — нинішнього Санкт-Петербурга, висічені в граніті слова «Про камені, будьте стійкими, як люди!», взяті з вірша «Камені».

Нагадати про Воронове мені хотілося б перш за все тому, що, як мені здається, висловлені ним у віршах від імені всіх пережили блокаду заповіти прийдешнім поколінням сьогодні, в розпал далеких і близьких до нас воєн і криз, на тлі життєвих тягот, набувають особливої злободенності. А говорити від імені інших поет мав повне право. Він був — в роки блокади ще підліток — поруч з ними у найсуворіші і трагічні дні, разом з ними переносив муки і страждання від бомбардувань, голоду, холоду і хвороб, уносивших щодня майже по тисячі життів.

Це фактично віршований виклад його реальної біографії. Ленінградська газета «Зміна», яка виходила і в роки блокади, — до речі, після війни він стане заступником головного редактора цього видання, — розповіла в одному з своїх тодішніх спеціальних випусків про 12-річного піонера Юрія Воронове, який, коли лунав сигнал повітряної тривоги, не втік у бомбосховище, а разом з дорослими допомагав розбирати завали зруйнованих будинків, щоб знайти кого-небудь з уцілілих. А потім він поспішав до комсомольський «побутової загін», члени якого, самі знесилені і виснажені, ходили по квартирах і допомагали ще більш ослабленим. У 1943 році, коли Юрію Воронову було 14 років, йому вручили медаль «За оборону Ленінграда», а паспорт він отримав через два роки.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: