Олексію Толстому в юності пророкували блискучу дипломатичну кар’єру, однак молодий чоловік дуже скоро усвідомив, що не хоче маніпулювати свідомістю людей. Вихований на віршах Лермонтова, цей представник знатного дворянського роду намагався у всьому наслідувати своєму кумирові. Не виключено, що саме з цієї причини Олексій Толстой незабаром почав писати вірші, намагаючись виразити в них свої справжні почуття. Так само, як і Лермонтов, за блиском і мішурою вищого світу він бачив брехливість, манірність і зрада. Тому дав слово, що хоча б перед собою залишиться чесним.
Незабаром доля змусила Олексія Толстого вступити у відкрите протистояння зі світським суспільством, яке зарахувало молодого поета до вигнанців. Вся справа в тому, що він мав необережність закохатися в заміжню даму, і та відповіла йому взаємністю. Подібні романи нікого не дивували й не шокували, однак коли пара оголосила про свій намір поєднуватися узами шлюбу, це викликало хвилю осуду серед місцевої аристократії. Мати поета була категорично проти цього союзу, тому закохані змогли узаконити свої стосунки лише через 13 років після знайомства. Саме в той період, восени 1858 року, Товстим було написано вірш «Я вас упізнав, святі убежденья».
До цього моменту поет вже давно переріс період юнацького максималізму. Тим не менш, автор все ж зумів зберегти в душі ті ідеали, які були для нього так важливі в молодості. З деякою часткою смутку товстої зізнається, що раніше «і думав я, і відчував вірніше», маючи чітке уявлення про те, що треба любити, що ненавидіти. Але в той же час Олексій Толстой зазначає: «Серед світу брехні, серед світу мені чужого, не назавжди моя охолола кров». Він знає, що здатний відстоювати власну думку, навіть якщо воно йде врозріз з тим, що думають оточуючі. При цьому поет залишається чистий перед собою, так як він не зраджував друзів і кохану жінку, не брехав і не намагався дотримуватися правил поведінки у світському суспільстві, якщо вважав їх дурними. «Раніше сяє правди сила, її сумніви більше не затьмарять», — зазначає поет, маючи на увазі, що не розкаюється у своєму виборі життєвої позиції. І це стосується не тільки протистояння вищого світу, але відносин з Софією Міллер, яку поет обожнював і вважав еталоном жіночності незважаючи на те, що довгі роки вона залишалася законною дружиною іншої людини.