Тема призначення поета і поезії займає найважливіше місце у творчості Некрасова. Багато його віршів різних років присвячено Музі. Її образ набув особливі риси вже в творі «Муза», написаному в 1852 році. Вона не вчила поета гармонії, виступала в ролі «сумної супутниці сумних бідняків», була «неласкаву і зненавидженої», «плаче, скорботної і хворої». Її головна заслуга:
…Відчути свої страждання навчила
І світла сповістити про них благословила.
Образ Музи, намальований у вищезгаданому програмному вірші, практично незмінним пройде через усю творчість Некрасова. До неї поет часто звертається без зайвих церемоній — то жартівливо, то з легким докором, то добродушно.
У вересні 1876 року, за кілька років до смерті, будучи вже важко хворим, Микола Олексійович зробив начерк «Угомонись, моя Муза завзята», який так і залишився незавершеним. Ліричний герой вірша, який можна порівняти з самим Некрасовим, розповідає про свій творчий шлях. Твір просякнутий любов’ю до рідної країни. У перших рядках вона називається милою батьківщиною, святою Руссю, просторою. Далі герой стверджує, що в серці його «неосяжно безрозмірна нулася до народу кохання». Тут Некрасов анітрохи не лукавить. Громадянська лірика, що належить перу Миколи Олексійовича, пройнята співчуттям і теплими почуттями по відношенню до простих людей. Видно, що поет був абсолютно щирий, що він співпереживав своїм персонажам з народу. Герой розглянутого тексту передбачає:
Багато, я знаю, знайдеться піклувальників,
Все про мене прокричат…
При житті Некрасова творчість його сприймалося неоднозначно. Представники дворянства симпатій до лірики Миколи Олексійовича не живили. Поета засуджували і за прозаизм римування, і за зайво гарячу любов до «приниженим і ображеним» людям. При цьому у селянському і робітничому середовищі некрасівські вірші користувалися великою популярністю.
У фіналі ліричний герой просить Музу забути його як людину приватного і судити як поета. Здається несправедливою властива цим рядкам просить інтонація. Приватне життя Некрасова не йшла врозріз з сочиняемой їм поезією. Так, Микола Олексійович велику частину життя потреби не відчував, але для розуміння тягот існування бідноти в Російській імперії йому вистачило кількох років, коли в молодості він був практично жебракам з-за відмови батька надавати матеріальну допомогу.