Доля Осипа Мандельштама склалася досить трагічно, і після революції він піддався гонінням з боку радянської влади. Втім, сам поет не жалував тих, хто влаштував в Росії кривавий переворот, називаючи їх відкрито вбивцями і катами. За це він і поплатився спершу свободою, а пізніше і з життям. Відкрите протистояння з владою починається в 1933 році, коли Мандельштам пише і публічно читає епіграму на Сталіна. Коло людей, які чули це твір, обмежується півтора десятками осіб з числа літераторів. Хто з них стає донощиком, історія замовчує досі, однак через півроку Мандельштама заарештовують і відправлять в ГУЛАГ. Саме там у 1935 році поет напише свій вірш-заповіт «Так, я лежу в землі, ворушачи губами». Автор не тільки передчуває свою швидку загибель, але і передрікає, що його вірші знайдуть безсмертя, а велика країна, побудована на кістках невинних жертв проіснує рівно до того моменту, поки при владі будуть тирани. Перший рядок цього твору вказує на те, що сам автор вважає себе вже небіжчиком. Дійсно, незважаючи на амністію, яку поет отримує у 1937 році, його доля вирішена, адже забути їдкі рядка епіграми ні Сталін, ні його оточення не в змозі. У 1938 році Мандельштам буде повторно заарештований і помре в пересылочном таборі під час епідемії тифу. Тим не менш, майбутня смерть його не лякає, тому що поет переконаний: «Те, що я скажу, завчить кожен школяр». У цій фразі немає пафосу і самозамилування, просто авторові на мить відкривається майбутнє, в якому йому немає місця, але зате знайдеться воно знайдеться для віршів — гострих, як бритва, складних в розумінні і нещадних.
«На Червоній площі твердей земля, і скат її твердіє добровільний», — з гіркою іронією зауважує поет, натякаючи на те, що Радянський Союз зміцнює свої позиції на світовій арені за рахунок праці безправних каторжан. Під добровільним ж скатом автор має на увазі комуністичну ідеологію, яка штовхає людей на підлість і на самопожертву, на подвиги і на вбивства.