«Ображено йдуть на пагорби» Вірш практично завершує поетичний збірник Мандельштама «Камінь». У вірші висловився трагізм «Каменя» — у страху порожнечі, в несвідомому і постійному відчутті уривчастості всього живого. Поет намагається вирватися з створеного ним же самим «кам’яного» простору в інший світ:
Їх тисячі — пересувають все,
Як жердочки, волохаті коліна,
Трясуться і біжать в кучерявою піні,
Як жеребья у величезному колесі.
Вони покірні чуйною сліпоти,
Вони — руно недорікуватого ночі.
Їм сонця…
Ні! Сльозяться очі Їм зору старця світить у темряві!
У цьому вірші з’єднані воєдино «жереб», «цар», «Рим» з його сім’ю пагорбами, цар Едіп. Дух еллінізму вступає в протиріччя з Римом, з духом римської державності і скутість. Ліричний герой намагається знайти вихід у подоланні долі, знайти врівноважує початок.