Пейзажна лірика Івана Буніна — особливий, дивовижний світ, який автор створив з любов’ю і почуттям якогось благоговіння перед досконалістю природи. Проте його вірші — це не тільки опис часів року або ж якихось миттєвостей життя, вони наповнені філософськими роздумами і співзвучним тим відчуттям, що відчував поет у момент створення своїх творів.
Прикладом цьому може служити витончене і піднесене вірш «Вечір», написане Іваном Буніним в 1909 році. Короткими і місткими фразами автор створює дивовижну картину сільського побуту. де в заміському особняку якийсь чоловік, якого великою часткою ймовірності можна ототожнити автором, зайнятий рутинною паперовою роботою. Літній вечір, у кабінеті відкрито навстіж вікно, і всередину проникають не тільки характерні для сільської місцевості звуки, але і хвилюючі запахи квітучого саду. Повітря настільки легкий і прозорий, що приносить із собою відчуття спокою й умиротворення. Тому не дивно, що поступово думками головного героя опановує не робота, а поезія, яка відчувається у кожній миті минає вечора.
Пташка на підвіконні, шелест листя, віддалені голоси, які лунають з гумна — все це буденно і звично для автора і його персонажа. Однак лише в цей момент він розуміє, що по-справжньому щасливий, і це маленьке відкриття змушує його замислитися власним життям і задатися одвічним філософським питанням про те, чому люди не цінують те, що мають? Здавалося б, чого простіше — відкласти всі справи і в повній мірі насолодитися прекрасним літнім вечором? Але, на жаль, людина сама заганяє себе в певні рамки, створює труднощі та перешкоди, щоб потім героїчно їх долати. І лише в рідкісні моменти життя до нього приходить усвідомлення, що для справжнього щастя потрібно зовсім небагато. Для початку достатньо лише звернути увагу на світ, який тебе оточує, відчути його ритм, гармонію, досконалість і красу. Адже життя за вікном набагато більш захоплююча, ніж у кабінеті, який позбавляє людину самого головного — свободи і права вибору. Між тим, все можна змінити за декілька хвилин, якщо усвідомити, що справжнє щастя полягає не ви запорошених паперах, а в соковитій траві під вікном, спів птахів і останніх променях призахідного сонця, які фарбують кімнату м’яким бурштиновим світлом.
Іван Бунін, будучи натурою дуже романтичною і чуттєвої, зумів прийти до цього розуміння простих життєвих істин, але до кінця життя залишався рабом боргу перед суспільством. Передбачаючи свою долю, в останніх рядках вірша «Вечір» він написав про те, що все бачить, чує і відчуває щастя. Але своїми відчуттями він може поділитися лише з лежачим перед ним аркушем паперу, якому готовий довірити свої почуття і емоції. «Все в мені» — фраза не тільки глибоко філософська, але і сповнена трагізму, вона прирікає автора на духовне самотність і змушує усвідомити, що в повній мірі насолодитися своїм щастям йому не судилося. І причина цього криється в тому, що у більшості людей є зобов’язання перед світом і самими собою, що нерідко перетворюються у важкий тягар. Однак перекласти їх на плечі інших просто неможливо, тому залишається спостерігати за буйством вечірніх фарб з вікна, ловлячи себе на думці, що в даній ситуації вже сама можливість побачити красу навколишнього світу є щастям, навіть якщо воно триває лише кілька миттєвостей. До тих пір, поки останні промені сонця не сховаються за горизонтом, поставивши крапку у черговому дні, наповненому сумнівами, роботою, роздумами і легким смутком.