Аналіз вірша Буніна «Перший ранок, срібний мороз»

Тема природи — головна в бунінської ліриці. У пейзажній поезії нерідко знаходила відображення життєва філософія Івана Олексійовича. Природу письменник вважав цілющою і доброчинної силою, здатною багато що подарувати людині — радість, мудрість, відчуття різноманітності і разом з тим цілісності навколишнього світу. У символістських колах Бунін вважався архаистом, так як його не приваблювало прагнення декадентів піти в інші реальності. Не близько йому було і їх новаторство, що стосується форми віршів, мови. Зображуючи природу, письменник дотримувався традицій російської класичної літератури. Зокрема, мова йде про лірику Тургенєва. Деякі критики і зовсім співвідносили Буніна з Пушкіним. Для пейзажної поезії Івана Олексійовича характерні наступні особливості: чіткість конструкції, ясність зображення в зображенні явищ і предметів навколишнього світу. Згідно з переконаннями письменника, щастя полягає в повному єднанні з природою. Пізнати його призначено тільки тим, хто зумів проникнути в її таємниці, хто здатний по-справжньому чути і бачити. У самого Буніна зір і слух були унікальними. Протягом усього життя Іван Олексійович придивлявся і прислухався до світу природи, намагався якомога точніше описати його на папері.

Вірш «Перший ранок, срібний мороз» створено на початку двадцятого століття. В ньому перед читачами постає картина осені в саду. На перший погляд, твір пройнятий виключно радісним настроєм. При читанні вірша згадується легкий ранковий морозець, який завжди бадьорить, дає заряд позитивної енергії. Втім, не все так однозначно. Чуйний любитель поезії відчує не лише радість, але й неясну тривогу. Вона виникає з-за повторень у кожній строфі слів з коренем «холод»: «дзвінкий холод на зорі», «холодний голий сад», «серце стало трезвей і холодніше». При цьому негатив у Буніна все-таки відходить на другий план. Тривога не може перемогти у світі, в якому настільки прекрасна природа. Ліричного героя захоплює бірюзою сяюче небо. Він радіє першому ранку і срібному морозу, недарма початкова рядок вірша завершується знаком оклику. Відступити тривогу змушує і нагадування про теплі днинки, дане Іваном Олексійовичем не безпосередньо, а через метафори: «червоним полум’ям настурції горять» і «як полум’я живуть пізні квіти».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: