У 1906 році життя Олександра Блока в черговий раз круто змінилася. Його дружина Любов Менделєєва, яка втекла з поетом Андрієм Білим, повернулася додому, заявивши, що її роман виявився прикрою помилкою. Блок не тільки простив, але і з радістю прийняв дружину, так як продовжував відчувати до неї дуже теплі почуття. Тим не менш, про те, щоб відновити стосунки з дружиною, поет навіть і не мріяв. У Любові Менделєєва до того часу було досить багато коханців, та й сам Блок заводив романи, а також періодично користувався послугами пітерських повій. Тим не менш, вони продовжували жити під одним дахом, постійно сварячись через дрібниці і влаштовуючи гучні перемир’я. Цього непростого етапу сімейних взаємин Блок присвятив вірш «гроза Твоя мене забрала», написане в листопаді 1906 року. Вже з перших рядків цього твору видно, що поет дуже трепетно ставиться до своєї супутниці життя, він готовий кожен раз здаватися на милість переможниці тільки заради того, щоб доставити їй задоволення. «Гроза Твоя мене забрала і перекинула мене», — пише поет, маючи на увазі, що до сварок з коханою він ставиться, як до дитячої витівки, якійсь грі або. ж звичного ритуалу, без якої життя втрачає свою гостроту і привабливість.
Про те, що сварки з Любов’ю Менделєєва не мають серйозного характеру і не ображають поета, свідчить наступна рядок: «І чую далекі гуркіт, і бачу веселки межу». Блок просто дає можливість своєї обраниці «випустити пар», насолоджуючись гостротою і пікантністю взаємин. При цьому Поет прекрасно знає про те, що слідом за грозою, відгомони якої ще чутні, настане ясний і сонячний день, коли ніхто з подружжя навіть не згадає, що зовсім нещодавно вони так бурхливо скандалили.
Втім, по спогадам очевидців, під час сімейних сварок Блок дійсно займав позицію стороннього спостерігача і робив вигляд, що все, що відбувається, його абсолютно не стосується. Він погоджувався з претензіями дружини, але при цьому нічого не міняв у своєму житті, що ще більше злило Любов Менделєєву. Секрет такої поведінки був дуже простий: поетові приносило величезне задоволення «з посмішкою тихою і приветной дивитися в очі твоїй грозі». І таке добре, лицарське ставлення до дружини допомагало відновити в цій незвичайній родині крихкий мир, який хоч і тривав недовго, але давав обом подружжю відчуття радості і гармонії.