Після невдалого роману з Любов’ю Менделєєва, дружиною Олександра Блока, поет Андрій Бєлий спішно покидає Росію, сподіваючись таким чином втекти від себе і своїх почуттів. Проте два роки перебування за кордоном — занадто малий термін для того, щоб остаточно забути про існування своєї коханої. Тим не менше, саме в цей період Андрій Білий повністю переосмислює своє життя і приходить до висновку, що він вже навряд чи зможе стати по-справжньому щасливим. Крім цього, поет усвідомлює, наскільки він був самовпевненим і пихатим. Саме ці якості дозволили йому завоювати серце обраниці і зберегти відносини, які починалися настільки романтично і нетривіально.
Плодом аналізу власного життя стає вірш «Наполеглива чарівник, що осяг числа», створене в період з 1906 по 1908 роки. У ньому автор ніби підводить риску під минулим, і в місці з тим дуже чітко усвідомлює, що сам позбавив себе майбутнього. Себе поет ототожнює з головним героєм твору, постаючи перед читачами в образ мага, який навчився читати зірки і осягнув таємницю чисел. Однак цього виявилося недостатньо для того, щоб знайти душевний спокій, і тепер маг «повис над безоднею крижаний», Андрій Білий усвідомлює, що у нього вже немає шансів повернути минуле виправити свої помилки, якими ще вчора він так пишався. Разом з тим, у нього немає й майбутнього, яка позбавлена любові, тепла і ласки. Під холодною безоднею поет має на увазі своє справжнє, в якому час ніби зупинився, і тепер він немов одягнений «в миру хаос чумацький, як в якийсь саван смерті».
Андрій Білий дорікає себе в безпечності і зарозумілості. Ще недавно йому здавалося, що він здатний управляти якщо й не всім світом, то хоча б долями близьких йому людей. Але це виявилося зовсім не так, тому що повелівати іншими — доля Всевишнього. Навіть маг, якому доступні таємниці людської душі, не в змозі щось змінити ні своєї, ні чужої життя. Йому залишається лише спостерігати за подіями і констатувати, що він йшов «люциферическим шляхом», тобто проти волі Творця, порушуючи всі мислимі і немислимі заповіді і закони світобудови. Саме в цьому дорікає сам себе поет, який чітко усвідомлює, що «в світі — ти, і ти — один». Він не в змозі що-небудь виправити, і змушений спостерігати, як проносяться повз року і планети, нагадуючи про швидкоплинність життя, яка проходить безглуздо і безглуздо.