«12» короткий зміст поеми Олександра Блока «Дванадцять» – читати переказ онлайн

Зміст

  • Про творі
  • Головні герої
  • Короткий зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • Висновок
  • Тест за поемою
  • Про творі

    Поема «12» Блоку була написана в січні 1918 року. Твір стало відгуком письменника на події Жовтневої революції. Вірш А. Блоку «Дванадцять» є одним з найяскравіших творів російської літератури епохи символізму.

    Події поеми розгортаються в революційному Петербурзі взимку 1917-1918 рр. При цьому сам місто у творі є уособленням всієї Росії.

    На сайті можна читати онлайн короткий зміст «12». Для перевірки знання сюжету рекомендуємо пройти тест, складений за переказами поеми.

    Головні герої

    Загін з дванадцяти – червоногвардійці.

    Ванька – колишній червоногвардієць, який став солдатом.

    Катька – гуляща дівка, була вбита Петрухой під час перестрілки.

    Петруха – один із загону дванадцяти, любив Катьку, але вбив її.

    Короткий зміст

    1

    «Чорний вечір. Білий сніг. Вітер». Хуртовини та ожеледиця, перехожі «не стоять на ногах», переміщатися дуже важко. Між будівлями протягнуть канат з плакатом: «Вся влада Установчим Зборам!». Незнайома старенька «убивається – плаче». Вона не розуміє, навіщо потрібно було «такий величезний клапоть» пускати на плакат, адже з нього можна було б зробити онучі стільком «роздягненим, разутым» хлопцям. Старенька обурюється, що «більшовики заженуть в труну».

    На вулиці зустрічається і «буржуй», який від холоду ховає ніс в комір, і письменник, скандував про те, що загинула Росія. Повз замету, «сторонкою», проходить «невеселий товариш поп», а раніше ходив черевом вперед і воно «хрестом сяяло» на народ. Бариня, скаржачись інший про те, що їй довелося багато плакати, сковзається і падає.

    «Веселий вітер
    І злий, і радий.
    Крутить подоли,
    Перехожих косить».

    Вітер «рве, мне і носить» плакат. Здалеку доносяться слова повій, які саме в цій будівлі обговорили і ухвалили, скільки з кого брати за час і за ніч.

    Пізній вечір, на вулиці порожньо, тільки «один волоцюга сутулиться» і вітер свище.

    2

    «Гуляє вітер, пурхає сніг. Йдуть дванадцять чоловік» з гвинтівками. Автор відзначає, що їм «на спину б треба бубновий туз» – знак, який відрізняє засланців каторжан.

    У цей час у шинку з Катькой сидить «сучий син, буржуй» Ванька, який раніше теж був революціонером, але тепер став солдатом.

    Крокуючи вперед, дванадцять чоловік тримають революційний крок, пам’ятають, що «не дрімає ворог».

    «Товариш, гвинтівку тримай, не трусь!
    Пальнем?ка кулею в Святу Русь [тесть, в «стару» Русь] –
    У кондову,
    У избяную,
    У толстозадую!
    Ех, ех, без хреста!»

    3

    Загін з дванадцяти виконує пісню. В ній йде мова про те, як «наші хлопці» пішли служити в Червону гвардію. «Служити – буйну голову скласти!».

    У рваних «пальтах» і з австрійськими рушницями вони готові «на горе всім буржуям» роздути «світова пожежа в крові», заручаючись допомогою у вищих сил: «Господи, благослови!».

    4

    Заметіль. Ванька з Катькой поспішають, їдуть «на оглобельках» екіпажу «лихача». Ванька в солдатській шинелі, з чорними вусами, плечистий. Він обіймає Катю, «заговорює», називаючи її «толстоморденькой».

    5

    Ванька нагадує Каті про її минуле. На шиї в неї не зажив ще шрам від ножа, свіжа і «подряпина» під грудьми. Нагадує їй, як вона ходила в мереживній білизні і «і чинила ти розпусту з офіцерами». Один із тих офіцерів «не пішов від ножа» – вона його вбила.

    «Гетри сірі носила,
    Шоколад Міньйон жрала,
    З юнкерьем гуляти ходила –
    З солдатьем тепер пішла?».

    І просить її «згрішити» з них – «буде легше для душі».

    6

    Екіпаж, на якому їдуть Ванька з Катькой, стикається з дванадцятьма. Червоноармійці налітають на Ваньку. Починають стріляти, кричачи: «будеш знати, як з дівчинкою чужий гуляти».

    Ванька і лихачу вдається втекти. Катька ж помирає в перестрілці – її вбив Петруха. Дівчину так і кидають: «лежи ти, падло, на снігу».

    7

    Дванадцять просуваються далі. Тільки у вбивці, Петрухи, «не бачити зовсім особи». Він шкодує про смерть Катьки, так як він її любив – «нічки чорні, хмільні з цією дівкою проводив». Товариші кажуть йому, щоб він перестав «вивертати душу навиворіт», він же не «баба», і тримав над собою контроль: «не таке нині час, щоб няньчитися з тобою!».

    Він знову веселішає – дванадцять йдуть «побавитися».

    «Замикайте етажи,
    Нині будуть грабежі!
    Отмыкайте льоху –
    Гуляє нині голота!»

    8

    Червоноармієць вбиває «буржуя» ножичком «за зазнобушку, чернобровушку…» і молиться за упокій її душі. Але після кривавої сцени вбивці «нудно».

    9

    На перехресті стоїть «голодний і безмовний буржуй», запроторивши в комір ніс, біля нього – «паршивий пес» з поджатым хвостом.

    «І старий світ, як пес безрідний,
    Стоїть за ним [буржуєм], поджавши хвіст».

    10

    Розігралася заметіль – за чотири кроки нічого не видно. Товариші запитують у Петьки, який постійно звертається до Бога: від чого ж рятував його «золотий іконостас»? Вони називають Петьку «несвідомим», адже у нього вже все одно «руки в крові», а значить, Бог не допоможе. І нагадують, що потрібно тримати революційний крок – «близький ворог невгамовний».

    11

    «…І йдуть без імені святого
    Всі дванадцять – вдалину.
    До всього готові,
    Нічого не шкода…»

    В очі вітром «б’ється червоний прапор». Всі очікують, що скоро прокинеться лютий ворог». Завірюха «пилить їм в очі», але робочий народ рухається вперед.

    12

    Дванадцять помічають, що попереду хтось махає червоним прапором. Вони звертаються до йде, але ніхто не відповідає.

    За дванадцятьма шкандибає «жебрак пес голодний». Йдуть намагаються прогнати багнетом то пса, то «старий світ». Але «вовк голодний», «пес безрідний» скалить зуби й не відстає.

    Революціонери наказують тому, хто йде попереду з червоним прапором вийти, не ховатися за замет, інакше вони будуть стріляти. Лунають постріли. Але «тільки завірюха довгим сміхом заливається в снігах».

    Дванадцять продовжують йти «державним кроком». Позаду них – голодний пес.

    «Попереду – з кривавим прапором,
    І за хурделицею невидимий,
    І від кулі неушкоджений»
    «У білому віночку з троянд –
    Попереду – Ісус Христос»

    Висновок

    В поемі «Дванадцять» Блок протиставляє загін з дванадцяти червоногвардійців іншим, зустрічається на вулицях міста персонажам – старенькій, буржую, пані, товаришу попу і іншим. Вони є частиною «старого світу». Загін з дванадцяти – представники «нового світу», за якими плететься, оскалені, «старий світ» в образі пса. Фігура Христа у поемі неоднозначна – навіть сам Блок не міг до кінця пояснити складну символіку цього образу.

    Переказ «12» буде цікавий школярам і студентам при підготовці до перевірочним роботам, а також всім, хто любить творчість Блоку і російську літературу XIX століття.

    Тест за поемою

    Перевірте запам’ятовування короткого змісту тестом:

    Нові тестыБудь в числі перших на дошці пошани

    Сподобалося короткий зміст? Допоможи проекту – тисни на кнопку, розкажи друзям:

    print

    Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
    Моя книга: Допомога студентам та школярам

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: