Зворушлива любов і пекло фашистського полону в повістях Василя Бикова

Талант Василя Бикова був розбуджений атмосферою “відлиги”, в якій література про Вітчизняної війні знаходять друге дихання. Биків і зараз не втрачає можливості з вдячністю згадати про той вплив, який справили на нього “П’ядь землі” Григорія Бакланова і “Останні залпи” Юрія Бондарєва. Слідом за героями Бондарєва і Бакланова солдатів Бикова проходив в окопах свої університети – університети моральності. Серед крові і руйнувань йому відкривалася тендітна краса життя, серед диму і гару він гостро відчував тонкі запахи трав, поруч з несамовитістю ненависті до ворога народжувалася в ньому перша трепетна любов, яку безжально обірвала куля.

Переконуючись на жорстокому досвіді, що за егоїзм, неправда, боягузтво одного в бою неминуче розплачується своєю кров’ю інші, мужні, чесні, герой Бикова, слідом за баклановским лейтенантом Мотовиловым і бондаревским капітаном Новіковим, затверджувався на позиціях гуманізму і моральної вимогливості.

Але вже в перших повістях Василя Бикова виступало щось своє, особливе. Вони були якимись незграбними, ще більш далекими від літературної “отесанности”, ніж їх найближчі попередники. Тому що були жорсткіше, суворіше по самому життєвому матеріалу. Солдат Бикова прийшов на фронт не зі школи, він вже встиг сьорбнути війни.

Він знав окупацію, він вже бачив найстрашніше – колії з живих людей, якими фашисти мостили дорогу своїм танках і бронемашинам. І зараз він виявляється у відчайдушній ситуації: маленький дозор проти маршових колон, пушчонка-сорокап’ятка проти танкової лави, жменька бійців в угорських полях серед наступаючих гітлерівських частин. У цій ситуації будь-яке рішення, будь-який вчинок відразу оголюють суть людини. А моральний конфлікт – конфлікт, у якому випробовуються вірність в дружбі і товариськість, чесність, відповідність слова справі, тут відразу ж повертається своєю соціальною і політичною стороною – військовим подвигом або зрадою.

Третього не дано.

У морального максималізму завжди є опоненти, вони оперують цілим набором відшліфованих часом формул: “людина припускає, а бог розташовує”, “проти долі не підеш”, “хочеш не хочеш, а життя змусить”. Від цих істин не відмахнешся — за ними гіркий життєвий досвід. Биків і не став відмахуватися, він почав досліджувати ситуацію “людина і обставини”. Якщо в перших повістях Бикова: “Журавлиний крик” (1959), “Фронтова сторінка” (1960), “Третя ракета” (1961) – обставини були, так би мовити, обстановкою, умовами середовища, які, подібно каталізатору, з’ясовували моральний антагонізм між персонажами, то вже в повісті “Пастка” (1963) вони стали найактивнішим полюсом художнього конфлікту. У цій повісті вже не раз изображавшееся в літературі протиборство полоненого радянського командира з який схиляє його до зрадництва фашистом відсувається на другий план куди більш жорстоким випробуванням – випробуванням обставинами, тієї пасткою, в яку підлий ворог заганяє чесного, вірного обов’язку і присяги воїна.

Лейтенант Климченко нічим не може запобігти “надзухвалу затію” гітлерівця Чернова-Шварца, який нібито від його імені, зараз прочитає по радіо заклик до червоноармійцям здаватися в полон, а відпущений до своїх в підступному розрахунку, що “на тій стороні все в квадрат зведуть”, лейтенант нічим не може довести свою невинність.

З “Пастки” починає перебудовуватися структура биковської повісті: лірична по суті ситуація становлення особистості змінюється драматичною колізією прямого протистояння характеру і обставин, що ставить людину перед вибором: або піддатися чи всесильному напором подій або вирватися з-під їх залізного гніту, а може, і спробувати переламати, “олюднити” їх. Але головна особливість драматичної колізії в повістях Бикова полягає в тому, що герой має робити вибір в умовах, які, здається, намертво виключають саму можливість вибору, бо за будь-яке своє рішення, не угодне законодавчої волі обставин, він повинен розплачуватися життям своїм.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь