Зустріч Чичикова з Ноздревым в трактирі

Чичиков познайомився з Ноздревым раніше, на одному з прийомів у місті NN, але зустріч в трактирі – перше серйозне знайомство з ним як Чичикова, так і читача.
Ми розуміємо, до якого типу людей належить Ноздрев, спочатку бачачи його поведінку в трактирі, його розповідь про ярмарок, а потім прочитавши безпосередню авторську характеристику цього “меткого малого”, “історичної людини”, що має “страстишку напаскудити ближньому, іноді зовсім без всякої причини”. Чичикова ми знаємо як зовсім іншої людини – статечного, серйозного, зібраного. Однак існує гіпотеза, що всі поміщики, яких відвідує Чичиков, є в якійсь мірі його двійниками, з усіма ними його щось об’єднує. Зокрема, з Ноздревым об’єднує їх те, що обидва вони так чи інакше шахраї, але Ноздрев – шахрай “безкорисливий”, а Чичиков – шахрай підприємець. Втім, при схожості цього внутрішнього зернятка характери їх і манера поведінки різні. Це можна простежити вже на матеріалі епізоду в трактирі.
Чичиков зупиняється в трактирі з певної природної метою – дати коням відпочити і підкріпитися самому. Ставився він до “панів середньої руки”, які володіють прекрасним шлунком – “завидною даванням неба”, як про нього говорить автор. Тому Чичиков замовляє блюдо серйозне – порося, та щоб неодмінно

З хріном і сметаною. За їжею він розпитує господиню про все, що стосується ведення трактиру, її сімейного достатку, довідується, які в окружності живуть поміщики. Загалом, ні на хвилину не забуває про своє основному справі. Навіщо зупинився біля корчми промотавшийся, проигравшийся, не має грошей заплатити навіть за чарку горілки Ноздрев, так і не стає зрозумілим. Швидше за все зупинився тому, що просто не може проїхати мимо якоїсь корчми, знаючи, що там нерідко можна зустріти когось, покласти початок чергового пригоди.
Так і сталося. Ноздревой “пощастило” зустріти Чичикова, останньому ж можна лише поспівчувати, тому що для нього це була зав’язка пригоди навряд чи цікавого і бажаного. Ноздрев, зайшовши до корчми, тут же ніби заповнює собою весь простір, на задній план відходять і Чичиков, і зять Ноздрева, і господиня, якій вдається запропонувати новому відвідувачу, забув, що в трактирах прийнято обідати, чарку анісової. Ноздрев безмірно радий бачити Чичикова, представляє його зятя як людини спорідненого та приємного йому, переконує, що бачить в їх знайомства та зустрічі мало не втручання самої долі: “Мижуев, дивись, ось доля звела: ну що – він мені чи йому?”. Правда, ніякої поваги в його відношенні не видно: він звертається виключно на “ти”, називає нашого героя “брат Чичиков” і за весь розмова не дає йому вставити практично ні слова. Не дочекавшись навіть відповіді на вітання, Ноздрев заявляє, що він з ярмарку, та так програвся, що приїхав на “обивательських”, при цьому він сам нагинає голову Чичикова, щоб той у вікно побачив його “екіпаж”. І далі йде розповідь про те, яка була ярмарок, хто і як гуляв. При цьому іноді Ноздрев забуває, що Чичиков не знайомий ні з друзями, ні з обставинами його життя: “Я йому обіцяв каурую кобилу, яку, пам’ятаєш, виміняв у Хвостырева… Чичиков, втім, зроду не бачив ні каурой кобили, ні Хвостырева”. А іноді приписує Чичикову такі властивості, якими останній зовсім не володіє, але які сам Ноздрев хотів би в ньому бачити. Зокрема, він переконаний в тому, що Чичиков неодмінно б зійшовся з поручиком Кувшінніковим, та так, що не розлучався з ним. Між тим Кувшинников – шахрай і гульвіса, картяр, який “і в гальбик, і в банчишку”, тяганина, відпускає дамам компліменти на французькому і пішло називає це “покористуватися щодо полунички”. Аж ніяк не зміг би Чичиков зійтися з такою людиною. Для Ноздрева людина хороший чи поганий в залежності від того, скільки він здатний випити і прогуляти. Чим більшого масштабу розгул властивий людині, тим краще він здається Ноздревой. Тому прекрасні Кувшинников, штаб-ротмістр Поцілунків, називає бордо “бурдашкой”, і тому несхвальним сміхом зазначає він намір Чичикова їхати до Собакевичу – адже у Собакевича не знайдеш ні “банчишки”, ні “доброї пляшки якогось бонбона”. Так, підкоряючись умовлянням невгамовного Ноздрева і своїм бажанням виманити у нього мертві душі, вирішує Чичиков заїхати до “гостинного” поміщику. Навряд чи він би зважився б на це, відкрийся йому хоч на секунду, чим обернеться це гостинність.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: