Творчість Н. А. Некрасова наповнений гарячою любов’ю до російського народу. Поет страждав, бачачи тяжке становище селянства. Він не міг зрозуміти, чому талановитий, працьовитий, дотепний народ смиренно терпить гноблення і не намагається відстоювати свої права. З особливою силою сумні роздуми Некрасова відбилися в поемі “Кому на Русі існувати добре”. У цьому твір віра в народ переплітається з болем при вигляді його безрадісної життя.
Поема була задумана як “селянська епопея”. Її героями стали прості російські мужики. Некрасов з надією дивиться на сімох правдошукачів, побажали розгадати таємницю щастя і вирушили у нелегку дорогу. Перед нами проходить ціла низка характерів. У кожного з них своя історія, але всі разом вони складають збірний образ російського народу. Малюючи узагальнений портрет, поет прагне зберегти в ньому персональні риси таких різних і неповторних людей. Ми бачимо і масові народні сцени, і долі окремих героїв. Часто Некрасов призводить читачів туди, де збирається велика кількість людей. В одній із глав ми потрапляємо на сільську ярмарок, улюблений селянський свято. Тут весело, “горласто”, “хмільно”. Але картина свята не заважає поетові прийти до невтішного висновку про те, що щастя мужиків “горбате з мозолями, діряве з латками”.
Некрасов не ідеалізує селян. Серед них є ті, хто задовольняється і більше того пишається становищем раба. До “людей холопського звання” автор нещадний. “Сущими псами” він називає мужика, кичашегося панської захворювання подагрою, Ипата, раба Качатина, Якова вірного, “холопа зразкового”. Такі люди давнехонько втратили почуття людської гідності, а разом з цим і народну гордість.
Їм Некрасов протиставляє “народних заступників”. Першим з’являється Яким Нагий. Це мужик-філософ, він проводить ґрунтовний аналіз становища народу. В його уста поет вкладає розповідь про безправ’я і економічної залежності селянина від його “пайовиків” – “Бога, царя і пана”. Яким Нагий сам живе гірким бідняком, але у нього романтична людська суть. З палаючого будинку він виносить не зароблені тяжкою працею фінанси, а “картиночки”.
Якщо Яким Нагий заступається за народ словом, то Ніну Гірін, будучи старостою, намагається захищати інтереси мужиків. Йому притаманні народний розум і непідкупна чесність. Гірін користується повагою серед селян. Довіру він заслужив справедливістю і добротою. Ця людина важко переживає звий один проступок перед суспільством – спробу захистити брата від рекрутчини за рахунок іншого селянина. Свою провину Гірін спокутує всенародним покаянням. Не все нам зрозуміло про подальшу долю героя, але неважко зміркувати, що підготовленість пожертвувати своїм благополуччям заради людей, що довірилися йому може призвести Гиріна в острог.
Втіленням могутніх сил народу стає Савелій. Його поет називає богатирем, повертаючи нас до древніх російських билин. Історія Савелія та його однодумців відкриває читачам споконвічну мрію народу про свободу і право розпоряджатися плодами своєї нелегкої, але славного праці. У цьому герої втілено стихійне початок. Поет показує, що терпіння народу не може бути вічним, настане момент, коли мужики жорстоко і нещадно помстяться своїм гнобителям. Наслідки бунту можуть стати незворотними. Розповідаючи про розправу з німцем Фогелем, автор попереджає, що боротьба з пригніченням може обернутися кривавою драмою для всієї Росії.
З любов’ю описує Некрасов і внучку Савелія – Мотрю Корчагіну. Селянка прожила важке життя і постаріла до тридцяти восьми років. Героїня впевнена, що “ключі від щастя жіночого. загублені в Бога самого”. Але вона пручається нещасть і бореться з несправедливістю: врятувала чоловіка від рекрутчини, не побоявшись звернутися до губернаторші, підставила свою спину під батіг, щоб захистити від побоїв сина Федотку. Мотрона Тимофіївна поєднала в собі чоловічу силу характеру і ніжну жіночу душу.
Такі герої, як Яким Нагий, Ніну Гірін, Савелій, Мотря, семеро правдошукачів, вселяють впевненість поета, що безправ’я народу буде недовгим, що “рать піднімається незліченна сила в ній чується непохитна”. Майбутнє Росії поет пов’язує зі звільненням селянства. Гриша Добросклонов, один з небагатьох щасливих у поемі, знає, що в будь-яких випробуваннях треба зберегти “золото, золото, серце народне” – запорука великого відродження Батьківщини.
Русь у Некрасова одночасно “і убога, і рясна, і могутня, і безсила”. Такий же двоїстої будуть бачити її Єсенін і Блок. Такою ж суперечливою залишається Росія і в даний момент. Але в найважчі часи рятує надія на те, що загадкову російську душу, золоте народне серце знищити неможливо.