Першим завершеним пушкінським твором в прозі з’явилися “Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна”. Вони приписані умовного автору, провінційному поміщику, який збирав анекдоти з повітової життя. Саме йому розповідають цікаві історії різні герої: титулярний радник (“З Станційний доглядач”), підполковник (“Постріл”), прикажчик (“Трунар”), дівчина (“Хуртовина”, “Панночка-селянка”).
Так Пушкін підкреслив “професійну” причетність цих людей до відомих історій: чиновник розповідає про чиновника, офіцер – про дуелях, дівиця – про любов і так далі. Автор прагне запевнити читача, що все розказане у повістях правда, що це справжні історії, які відбувалися насправді.
Розглянемо більш докладно повість “Станційний доглядач”. У ній Пушкін показує російський жіночий національний характер. Він втілений в образі дочки доглядача Дуні, красивою, розумною, моторною. У цих визначеннях – характер, особистість, доля Дуні. У них виражено ідеальне поєднання різних граней жіночого національного характеру, необхідну для виконання головної природної місії – захисту, збереження і продовження життя.
Дивовижна краса дівчини надає чудове, перетворюючий дію на всіх людей, робить їх добрішими, пробуджуючи в них високі почуття, змінюючи стан їх душі.
Взагалі, краса займає особливе місце в художньому світі Пушкіна. В’ячеслав Іванов писав про “внутрішньої соприродности Краси і Доброти”, що можна назвати основою ідеалу Пушкіна. Справжня краса, природно, викликає у людини почуття радості, щастя, робить його добрим і відкритим до світу, допомагає подолати в собі низькі почуття і вади. Таке розуміння характеру пушкінської героїні підтверджують і слова хлопчика в кінці повісті, які розкривають позицію письменника, його ставлення до Дуні: “Прекрасна пані. добра пані. славна пані!” Таким представляється характер Дуні – ясний, певний, цільний. З цієї позиції можна пояснити її вчинки, думки і почуття.
Однак Самсон Вырин цінує в ній більше всього господарські якості. Він бачить у ній насамперед прекрасну домогосподарку (“Нею будинок тримався: що прибрати, приготувати, за всім встигала”). При цьому зовнішність і чарівність Дуні творять чудеса з приїжджими.
При її появі люди заспокоюються, а накопичена злоба не вихлюпується на бідного сторожа.
Але юна кокетка прагне у вищий світ, закони якого вона засвоїла. А її батько не представляє для своєї дочки іншого життя, крім як на поштовій станції. Тому він не хоче вірити в щирість і глибину почуттів дочки і проезжего гусара.
Він не бачить, що сталася та зустріч, коли люди прозрівають один одного споріднену душу. І Дуня робить свій вільний вибір, йдучи назустріч долі.
У такій свободі героїні полягає для Пушкіна ідеал особистої поведінки. У ситуації неминучого вибору між Мінським і батьком Дуня надходить “за законами щастя і життя”. Саме так, на думку Пушкіна, повинна надходити справжня жінка.
Однак ставлення читача до Дуні неоднозначно. Перед нею стоїть важка задача: вона повинна вибирати між своїм щастям і спокоєм батька. Дуня розумна, і вона розуміє, що на поштовій станції у неї немає майбутнього, тому вибирає Мінського.
Крім того, Дуня бачить свій обов’язок у набутті Будинку. Такий національний жіночий характер в уявленні Пушкіна.