Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість “Микола Джеря”, в якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу – протистояння між кріпаками та панами. Повість відрізняється яскравістю характерів, письменник як би пензлем зображує розгорнуті мальовничі пейзажі. У творі відтворені широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми експлуатації, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його придбав нові якості. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відбив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не тільки піднявся проти поміщика-крепостника, але і протестував проти антинародних законів, принесла з собою так звана “свобода”.
Повість “Микола Джеря” – новаторський твір. Письменник створив багатогранний образ позитивного героя, виразника народних дум і прагнень. “Високе почуття людської гідності, – відзначав А.с Білецький, – непримиренність по відношенню до всякого насильства, глибока моральна чистота, здорове, вільне від забобонів сприйняття життя – все це якості, які ми високо цінуємо в людській особистості”. Повісті “Микола Джеря” Нечуй-Левицький остаточно затвердив об’єктивно повісті стиль української літератури, в центрі уваги літераторів стала людська особистість. Творчість Нечуя-Левицького – зразок високої майстерності, вона була кроком у розвитку нових жанрів, у збагаченні мови художніх творів. Відтворення картин природи у повісті І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря” Нечуй-Левицький у повісті “Микола Джеря” показав себе великим майстром зображення щедрої української природи.
Твір починається описом розкішних пейзажів Васильковщина, з її буйно-зеленими вишневими садами, розлогими вербами, квітами. Дивно виглядає село Вербівка під променями літнього сонця: “Як заллє Вербивку літнє гаряче сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими хвилями. “Пейзаж у творі допомагає краще розкрити задум повісті. На тлі вічної гармонійної природи – безрадісне життя кріпаків. Неспокій в душі героя передається показом занепокоєння в природі. З тонкою спостережливістю малює Нечуй-Левицький картину наближення зливи. У чорній плямі, що з’явився на горизонті, Миколі ввижається “темна копиця”, незабаром “стала ніби здоровою скиртою, та все рухалася до берега. “Грізна морська стихія в уяві селянина асоціюється з сільської природою. Картина розбурханого моря перегукується з його настроєм, начуттямы, підкреслює вольовий характер. Небагато знайдеться письменників, які б могли позмагатися з Нечуем-Левицького у “почутті природи”, в умінні її бачити й описувати. Вроджене “відчуття природи” назавжди залишилося характерною рисою його творчості.