Утопізм був чужий реалістичного мислення Пушкіна. Спори з Польовим з нагальних питань історії, він писав: “людський Розум, по простонародному висловом, не пророк, а угадчик, він бачить загальний хід речей і може виводити з оного глибокі припущення…” Розум письменника-реаліста, його історичне мислення дозволяли не тільки бачити, а й розуміти загальний хід речей. Тому він міг робити такі “припущення”, які б дозволяли вгадувати майбутнє.
Читач не міг не вгадати скорботної думки Пугачова – подивився він “з подивом” на Гриньова. Читача теж дивувала подібна реакція (за задумом Пушкіна, читач завжди “мудріші над” мемуариста-оповідача!) на поетична розповідь Пугачова. Контрастність ідеалів бунтівника і дворянина, зіткнення різних уявлень про життя вимагали відповіді: хто ж правий? Пушкін змушував читача самостійно, звертаючись до калмицької казці, вирішувати, на чиєму ж боці правда – орла чи ворона? Пугачова або Гриньова?
Психологізм допомагав Пушкіну розкривати природний розум оновленого в процесі повстання Пугачова. При цьому Пушкін нерідко вдавався до контрастному зіставленні Пугачова і Гриньова. В цьому плані характерна бесіда в кибитці по дорозі в Білогірську фортецю. Пугачов, бажаючи захопити Гриньова в інше життя, щиро і з “диким. натхненням” розповідає калмыцкую казку, завершивши її переможним вигуком: “Яка калмицька казка?”
Сталося зіткнення двох свідомостей, двох характерів, двох рівнів моральності, і виникла приголомшлива читача пауза. Пугачов завмер, вражений почутим. Гриньов записав його реакцію: “Пугачов подивився на мене з подивом і нічого не відповідав. Обидва ми замовкли, погрузясь кожен у свої роздуми. Татарин затягнув сумну пісню; Савельіч, дремля, гойдався на передку. Кибитка летіла по гладкому зимового шляху…”
Відкрита Пушкіним трагедія російського бунту не дозволяла наблизитися до розуміння долі майбутньої революції. На це питання ні історія, ні сучасність відповіді не давали. Але роман художньо досліджував найбільший в російській історії “бунт”, не міг проповідувати ідею безглуздості боротьби за свободу. Історія для Пушкіна не була царством випадковостей. Досвід французької революції свідчив про поступальний хід історії, про торжество прогресу, Про підрив підвалин режиму, який тримався на відкритому пригніченні народу. Велика селянська війна, очолювана Пугачовим,- це історично виправдана і найважливіше в історії Росії акція народу. Соціальна активність народу повинна бути зрозуміла і історично справедливо оцінена.
Як же реагує на це прояв душевної щедрості Гриньов? Чим обернеться для нього це випробування? Що відповість? Надамо слово Гриневу: “– Затейлива,- відповів я йому.- По жити вбивством і розбоєм значить мені клювати мертвечину”. Читача не може не вразити примітивність мислення Гриньова, вбивча прозаїчність його уявлень про життя, його нездатність зрозуміти глибокий поетичний сенс казки, його невпопад я не до часу висловлене, мораль.