“Зимовий ранок” твір вірш Пушкін

Серед віршів Пушкіна важливу роль грають ті, в яких поет з любов’ю малює картини рідної природи. Незрівнянний живописець сприймав її серцем гарячого патріота. З дитячих літ любов до рідної природи міцно увійшла в його душу. Вона міцніла, і знайшла своє відображення у віршах, поемах і романі “Євгеній Онєгін”.
У ліриці Пушкіна чільне місце належить вірша “Зимовий ранок”, написаному третього грудня тисяча вісімсот двадцять дев’ятого року в селі Павловському. Воно перейнято сонячним настроєм, точно передає почуття, які долали автора.
У творі два героя: так званий ліричний герой, і така красуня, якій присвячено сам вірш є монологом ліричного героя. Саме цю красуню автор називає “один чарівний” і “милий друг”.
Вірш починається з вигуки “Мороз і сонце; день чудовий!”, і одразу викликає в читача почуття радості. “Відкрий зімкнуті млістю погляди” – так у першій строфі автор звертається до красуні, використовуючи метафору.
Для посилення художньої виразності автор вдається до антитезі. Контрастне опис “нині” і “вечор” займає у вірші основне місце. Пишність зимового ранку відчувається ще гостріше порівняно з вчорашньою бурею, яка описана так само точно.
Самий поетичний пейзаж – у другій строфі, він насичений порівняннями і уособленнями, хоча і викликає смуток героїні. Описує він тільки небо:
“…хуртовина злилася,
На мутному небі мла носилася;
Місяць, як бліда пляма,
Крізь хмари похмурі жовтіла,
І ти сумна сиділа –
А тепер погляньте у вікно!”
Останній рядок цієї строфи автор повертає читача в даний час, в атмосферу щастя. Було б складно оцінити всю красу ранку, якби не було похмурого вечора.
Третя строфа – зимовий пейзаж. Картина, створена поетом, насичена кольором: це і блакитний (“під блакитними небесами”), і чорний (“прозорий ліс один чорніє”), зелений (“ялина крізь іній зеленіє”). Все виблискує, сяє; у строфі двічі повторюються однокореневі слова “виблискуючи” і “блищить”.
Словом “блиск” пов’язані третя і четверта строфи: “Вся кімната бурштиновим блиском осяяна”. Тільки блиск вже не зимовий, а теплий, бурштиновий. Автор плавно переходить від милування красою природи до опису обстановки кімнати, в якій знаходиться. Він використовує альтерацію, тому тавтологія “тріском тріщить” виправдана, і завдяки їй ми чуємо тріск затопленої печі.
Почуття радості поета зростає і вимагає руху, йому хочеться відвідати “поле пусте”. Найсильніша прихильність, в якій автор зізнається в цьому вірші це “берег, милий для мене”. Цей епітет, швидше за все, треба розуміти як рідні, дорогі серцю місця. По-моєму, в останньому рядку лежить головний магніт твори. Адже весь вірш це монолог людини, уговаривающего “друга милого” прокинутися, щоб відразу відправитися до берега, дорогій для поета.
В житті є гармонія, і тому вона прекрасна. Це відразу розумієш, читаючи вірш “Зимовий ранок”. День чудовий завдяки гармонійному існуванню мороза і сонячного тепла. Неможливо повною мірою насолодитися радісним сонячним ранком, якщо в твоєму житті ніколи не було похмурого вечора.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: