Над створенням поеми “Кому на Русі жити добре” Некрасов працював до кінця свого життя. Центральним героєм цієї поеми є народ. Некрасов правдиво зобразив темні сторони життя російського селянства. Навіть назви сіл говорять про бідність, убогість російської дійсності:
Ми мужики статечні,
З тимчасово зобов’язаних,
З суміжних сіл:
Некрасов показує Росію як би з двох сторін. Він засуджує злиденну, забиту, голодну країну. Але, з іншого боку, у цієї країни є власник землі, він внутрішньо, духовно багатий, його не можна ні вбити, ні закабалити. Це простий російський народ. В убогій і забитої країні, так само убогі і забиті і багато селяни, бідняки, які звикли жити під гнітом своїх панів, терпіти приниження і образи. Вони навіть не допускають думки, що можлива інша, людське життя – без знущання. Лакей князя Качатина – Ипат з розчуленням каже:
Приїхав у відпустку князюшка,
І, погулявши, викуповував,
Мене, раба останнього,
Зимою в ополонці!
Та так чудно! Дві ополонки:
В одну опустить в неводе
В іншу миттю витягне –
І піднесе горілки.
Я князів Утятиных холоп –
І весь тут!
Лакей князя Переметьева теж не має почуття власної гідності. Він відносить себе до щасливчиків, з гордістю говорить:
У князя Переметьева
Я був улюблений раб
За столом у ясновельможного
Я сорок років стояв,
З французьким кращим трюфелем
Тарілки я лизав
З чарок допивав.
Він щасливий від того, що захворів тією ж хворобою, що й пан:
Яка водиться тільки
У перших осіб в імперії,
Я хворий, мужичье!
Але в поемі, як і в житті, основна маса селянства складається з істинно російських мужиків, які прагнуть до свободи, до звільнення від панського гніту. Знущання пана не може більше терпіти “холоп зразковий – Яків вірний”. Він все своє життя тільки й робив, що свого “пана пестив, берег, ублажав”. Але всьому буває край. Яків мстить панові своєю ж власною смертю, коли той відправляє в солдати улюбленого племінника Якова, польстившийся на його наречену. Тільки таким чином Яків зміг висловити свій протест. Навіть серед забитих селян, які заради обіцяних лугів погодилися підіграти синові вмираючого князя, видаючи себе за кріпаків, були і такі, в кого прокинулося почуття власної гідності, в їх словах чується явний протест.
Агап Петров каже в обличчя князя Качатина гнівні слова:
Мужицької нашої дурості
Сьогодні ти начальствуешь,
А завтра ми последышу
Стусана, і кінчена бал!
Особливо яскраво відображено пробуджується свідомість селянських мас в образі Якима Нагого. Він пристрасно говорить, що мужик на Русі – це справжній богатир. Йому доводиться годувати і одягати всю країну, а самому животіти в голод, злидні, нестатки. Він упевнений, що російський мужик готовий виплеснути свою ненависть і гнів, висловити відкритий протест, підняти революційну бурю.
У кожного селянина
Душа, що хмара чорна –
Гневна, грізна – і треба б
Громам гриміти оттудова,
Кривавим лити дощам
Але Яким не знає як потрібно домагатися кращого життя, тому і глушить свою біль у вині. Головні винуватці його страждань і страждань народу – це “три пайовика: Бог, цар і пан!” – вважає він.
До іншим людям, які побороли в собі страх перед владою панів, належать ті, хто бореться за щастя народне. Це Ермил Гірін. Він справедливий і чесний чоловік. За це його поважав і любив народ. Ермил Гірін завдяки допомозі селян зміг відстояти млин. Цей вчинок говорить про те, що тільки спільна боротьба селян може поліпшити їх існування.
Важкою і безправною показана доля російської селянки Мотрони Тимофіївни Корчагіної. Вона була рабою в сім’ї свого чоловіка. Скільки страждань винесла вона:
Немає кісточки не ламаної,
Немає жилочки не тянутой.
Вічні приниження, загроза голоду і злиднів – ось її жіноча доля. І все ж Мотрю називають щасливою, тому що вона, незважаючи на рабство і свавілля, зуміла відстояти свою людську гідність.
Центральне місце в поемі приділяється Савелію – “богатирю святорусскому”. Він володіє величезною силою, він ніби створений для революційної боротьби. Савелій не зміг змиритися зі своєю долею, з вічними знущаннями, приниженнями. Разом зі своїм товаришем він вбиває керуючого, за що потрапляє на двадцять років на каторгу. Ці роки не зломили дух російського богатиря: “Таврований, так не раб!” Він ясно розуміє, що свободу можна здобути не смиренням, а сокирою. Савелій більше не вірить в божу допомогу і доброго царя: “високо бог, далеко цар” – говорить він.
Гриша Добросклонов – це народний герой, який знає, що його чекає попереду:
Йому доля готувала
Шлях славний, ім’я голосне
Сухоти і Сибір.
Це не лякає його, він упевнений, що після важкої боротьби настане звільнення, щасливий час:
У хвилини зневіри, про батьківщина-мати!
Я думкою вперед відлітаю,
Ще призначено тобі багато страждати,
Але ти не загинеш, я знаю.
У своїй пісні “Русь”
Добросклонов знає точно – народ стане на боротьбу за своє щастя:
Сила в ній позначиться
Його називають справжнім щасливцем, бо він знає, за що бореться, в цьому полягає сенс усього його життя.
Не перевелися на Русі такі люди, а це значить, скоро прийде світле майбутнє, яке побудує для себе сам народ.