“Життя на землі” твір

Ніхто не любить війну. Але протягом тисячоліть люди страждали, гинули, губили інших, палили і ламали. Завоювати, заволодіти, винищити, прибрати до рук – все це народжувалося в жадібних головах, як у глибині століть, так і в наші дні.

Велика Вітчизняна Війна – це величезна щиросердечна рана в людських серцях. Це була найбільша війна за всю історію людства. Величезна кількість людей загинуло в цій війні. Жахливо подумати, що в цій трагедії брали участь діти. Люди віддавали свої життя за долю своєї Батьківщини, за своїх товаришів. Навіть містам, які вистояли весь натиск гітлерівської армії, присвоїли звання героїв. Дуже багато витерпів російський народ у ці чотири роки. Згадайте героїчний подвиг Ленінграда – дев’ятсот днів трималися люди в оточеному місті і не віддали його! Люди витримували мороз, холод, голод, ворожі бомбардування, не спали, ночували на вулиці. Згадайте Сталінград… Пригадайте інші міста! Перед цими подвигами ми повинні, зобов’язані схилити голову.

З кожним роком ми все далі й далі йдемо від військової пори. Але час не має влади над тим, що люди пережили у війну. Це було дуже важкий час. Радянський солдат умів сміливо дивитися в очі смертельної небезпеки. Його волею, його кров’ю здобута перемога над сильним ворогом.

Я прочитала розповідь-епопеї Шолохова “Доля людини”. Це твір дозволило мені побачити справжню велич, силу і красу звичайного росіянина Андрія Соколова. У цьому оповіданні показана трагічна історія людського життя в її зв’язку з подіями світової війни. Багато зазнав герой і довів, якою силою може володіти російська людина. Але довго перед Батьківщиною і перед самим собою змушує Соколова сміливо йти на зустріч з ворогом. Жахливі муки відчуває будь-яка людина, відриваючись від улюбленої сім’ї, і тільки по-справжньому мужні люди можуть йти на смерть не тільки заради свого будинку і рідних, але й заради життя і спокою інших людей. Страшна була доля Соколова. Він втратив близьких, рідних. Але він встояв під сокрушающими ударами самої страшної бурі. Він вийшов з неї переможцем. Великий його подвиг! Немає меж величі його подвигу в ім’я Батьківщини, як немає меж величі трудового подвигу радянського народу. “Все для фронту, все для перемоги! “- це гасло стало головним з перших днів війни для людей, які замінили робітників, що пішли на фронт. Жінки і підлітки стали головною силою на трудовому фронті. Люди вважали святим – віддати життя для перемоги. Скільки мільйонів людей загинуло в цю війну. Матерям і дружинам колись було оплакувати своїх рідних, які воювали в окопах, вони самі брали в руки зброю і йшли на ворога.

А. Т. Твардовський написав видатний твір про війну – поему “Василь Тьоркін”. Твардовський розумів, що перемога над Німеччиною складалася з подвигів, скоєних звичайними людьми, простими солдатами, такими, як головний герой його поеми. Перший подвиг Тьоркіна, про який ми дізнаємося, – це втечу з німецького полону. За це його могли просто розстріляти, але він не забоялся і втік звідти. Дуже часто на війні бійці відчувають себе винними за те, що хтось загинув. Коли під час переправи один із взводів залишився на ворожому березі, інші солдати уникали говорити про це. Ніхто не сподівався побачити своїх товаришем в живих. Але в цей час Тьоркін знову здійснює подвиг. Він дістався до своїх по крижаній воді, яка навіть “рибам холодна”. Цим він спас і своє життя, і життя цілого взводу. Він поступив дуже мужньо. Так як він не міг залишати своїх друзів у невідання, він пливе назад по цій холодній воді, щоб порадувати їх. Але на війні не буває без втрат, і Тьоркін не уникнув цього. Він потрапив в “погребушку” до німців і був поранений в плече. По ньому били свої ж знаряддя. Знайшли його тільки через добу. Скрізь є люди, які прагнуть до високих нагород, і на війні таких було достатньо. Але зі слів самого героя, медаль була йому потрібна, як пам’ять про війну, і він її заслужив.

Росію вважали країною – визволителькою. Вона не тільки вигнала фашистську армію зі своїх меж, а звільнила інші країни, що перебувають під гнітом фашизму. Сказати про них звірі – мало. Фашист – більше, ніж звір. Це нелюд, людожер. Кров людська кров, винищення людей – ось, що живить фашиста, ось що тримає його на ногах. Ми ніколи не пробачимо кривавому Гітлеру смерть наших батьків і дідів! Приклади катувань фашистів над радянськими людьми можна наводити нескінченно. Про це боляче згадувати, але забувати про це не можна. Деякі дійшли до Берліна, але слава загиблих, їх імена живуть у наших серцях. У Велику Вітчизняну Війну люди показали, на що здатний російський народ і яка велика і могутня наша країна.

Я народилася у щасливе мирне час але я багато чула про війну адже горе і біда не обійшли стороною і моїх рідних і близьких. Війна… Як багато говорить це слово. Війна – страждання матерів, сотні загиблих солдатів, сотні сиріт і сімей без батьків, моторошні спогади людей. Та й нам, не бачили війни, не до сміху. Солдати служили чесно, без користі. Вони захищали вітчизну, рідних і близьких. Фашисти жорстоко ставилися до росіян людям, солдатам. Моторошно стає на душі. Яке горе відчували люди, коли в будинок приходили нещастя. І все ж такі сім’ї сподівалися на те, що чоловіки і діти повернуться додому. Страшно при думці, що війна може розпочатися. Адже вона не може тривати вічно. Не можна воювати безперервно. Треба думати і про дітей, і про матерів, і про всіх людей перш, ніж почати війну. Вже десятиліття відділяють нас від суворих днів війни. Йде покоління, що винесла важкий тягар війни. Але народна пам’ять збереже і немеркнучий подвиг, і нечувані страждання, і непохитну віру людей.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: