У російській літературі є всього два романи, головних героїв яких звуть Євген: “Євгеній Онєгін” і “Батьки і діти”. Чи випадково це збіг імен?
Паралелі між сюжетами двох романів на цьому не кінчаються: у кожного Євгенія свій молодший друг; в обох романах по сусідству живуть дві сестри-поміщиці; дуже непростим відносинам між Базаровым і Ганною Сергіївною як би відповідає невдала любов між Онєгіним і Тетяною, а роман Ленського з Ольгою скінчився б так само, як роман Аркадія з Катею, якби Ленський залишився в живих. До речі, в обох романах є дуель, на якій той, для кого дуель – безглуздий забобон, ранить того, для кого дуель – справа честі. Взагалі, для обох Евгениев характерно зневажливе ставлення до норм, які вважаються загальноприйнятими в навколишньому середовищі. Нарешті, основна дія обох романів відбувається в селі, куди герої приїжджають зі столиці. І ще: і Онєгін, і Базарів завжди самотні.
Якщо припустити, що Тургенєв свідомо зробив всі ці збіги, то цікаво подивитися відмінності між героями цих романів. Контраст створюється вже самими прізвищами цих героїв. М’якого, ніжного імені Євген співзвучна прізвище Онєгін. Прізвище ж Базарів груба, мабуть, навіть вульгарна. З таким прізвищем природно поєднується вигляд Базарова: червоні руки, особа довге й худе, із широким чолом, догори пласким, донизу загостреним носом, великими зеленуватими очима і висячими бакенбардами пісочного кольору” і так далі.
Цікаво порівняти вплив Онєгіна і Базарова на життя оточуючих. Нудьгуючий Онєгін намагається жити сам по собі, але тим не менше залишає незгладимий слід у житті тих, з ким стикається: Ленський убитий, з-за цього по-іншому пішло життя Ольги, на все життя залишається душевна рана у Тетяни. Базарів же, навпаки, з реформаторським запалом вривається в життя, прагнучи якомога більше підірвати традиційні підвалини суспільства. Як і Онєгін, Базарів самотній, але його самотність створюється різким протистоянням всім і вся. Базарів часто вживає слово “ми”, але хто ці “ми” – так і залишається незрозумілим: не Ситніков ж з Кукшиной, яких Базарів відверто зневажає. Здавалося б, поява такої людини, як Базарів, не могло не сколихнути суспільство. Але ось Базаров вмирає, і, читаючи епілог роману, ми бачимо, що долі всіх героїв (за винятком, звичайно, людей похилого віку-батьків Базарова, які незабаром вирушать слідом за ним) склалися так, як якщо б ніякого Базарова взагалі не було. Лише добра Катя згадує у щасливу хвилину весілля передчасно пішов одного. Базаров – людина науки, але в романі немає ні єдиного натяку на те, що він залишив у науці якийсь слід. Підсумок життя Базарова мимоволі нагадує рядки Лермонтова:
Юрбою угрюмою й незабаром забутою
Над світом ми пройдемо без шуму і сліду.
Не бросивши століть ні думки плодовитого,
Ні генієм розпочатого праці.
Мертвость була в самій філософії Базарова, в його прагненні звести всю живу життя до законів неживої матерії. Смерть була в ньому самому, і недарма він помирає від трупного отрути. Може бути, самим абсурдним в житті Базарова було прагнення затвердити свою особистість, протиставити себе іншим шляхом проповіді повної невиразності: “Люди, що дерева в лісі; жоден ботанік не стане займатися кожною окремою березою”.
Цікаво, чи застосовував Базарів подібні “принсипы” (як сказав би Павло Петрович) до самого себе? Базарів викликає симпатії, коли повстає проти косностей тогочасної російської життя (насамперед, у спорах з Павлом Петровичем), але протиставляє він, по суті, ще велику відсталість, загальне вирівнювання.
Не була пустота життя Базарова спробою Тургенєва придушити в собі пророчі тривоги за майбутнє Росії, вселити собі, що Базаровы приходять і йдуть, а життя триває? Але якщо це не так, якщо базаровский дух заразить цілі покоління російської інтелігенції – що тоді? Тургенєв не знайшов відповіді на це питання. На нього відповіла історія.