Засланні твір “Горі від розуму”

Павло Опанасович Засланні позначений А. С. Грибоєдовим у списку дійових осіб як “керуючий у казенному місці”. І вже це говорить нам про належність Фамусова до вищої бюрократії. Відомо також, що він є членом Англійського клубу.

Павло Опанасович – вдівець, має доньку. Він міг одружитися вдруге, але не зробив цього, не зайнявся він і вихованням Софії, він просто найняв для неї француженку-гувернантку, яка, на щастя, зуміла стати для дівчинки “другою матір’ю”.

З реплік Фамусова можна зрозуміти, що в шлюбі він не був щасливий, так як постійно заставав свою найдорожчу половину” в чоловічому суспільстві. Сам Павло Опанасович підкреслює, що ще бадьорий і свіжий, хоча й дожив до сивини”. Тут же додає, що всім відомо його “чернече поведінка”. Але його слова розходяться з ділом. Вже на самому початку ми бачимо його заграваннями з Лізою, а у другій дії він велить записати слузі, що днями “має у вдови, у лікарки хрестити”. Як і всі московські дворяни, дорожить спорідненістю: “При мені службовці чужі дуже рідкісні, все більше сестрины, своячки дитинки”. Тим не менше, сам Засланні вміє оцінити ділові якості підлеглих. Саме тому він і наблизив до себе Молчаліна, з яким не перебуває у родинних стосунках. Себе самого Засланні обтяжувати не любить: “Звичай мій такий: підписано, так з плечей геть”.

Як і все московське барство, Засланні всіляко афішує свою гостинність:

Хто хоче до нас просимо, – зволь;

Двері отперта для званих і не званих, Особливо з іноземних;

Хоч чесна людина, хоч ні,

Для нас равнехонько, про всіх готовий обід.

Суть світогляду Фамусова зводиться до кількох міцно засвоєним правилами. Він радо пробачить будь-які побутові гріхи і грішки, але готовий стратити тих, хто відмовляється жити за заповідями “старовини”.

Погляди на життя склалися у Фамусова в золотий катерининський століття дворянства, коли всім заправляли фаворити імператриці. З тих пір світогляд Павла Опанасовича не змінювалося. Він не сприймає “новизну” ще й тому, що всі московські “тузи”, у колі яких він обертається, сповідують ті ж погляди. Самодержавно-кріпосницький лад є основою добробуту людей, подібних до Фамусову, бо все нове вони сприймають як загрозу власній безбідного і спокійного життя. Ці люди не звикли до дій, до активного життя. Всі судження вони черпають “із забутих газет”, розшитим мундиром прикривають свою слабкодухість і “убогість розуму”.

Наука, освіта незрозумілі, недоступні і чужі представників фамусовского суспільства. Вони бачать в освіті і освічених людях загрозу власному благополуччю.

Навчання – ось чума, вченість – ось причина, Що нині пущі, ніж коли.

Божевільних розвелося людей, і справ, і думок, –

Оточення пана не особливо відрізняється від нього своїми переконаннями, життєвими позиціями. Все московське суспільство живе у впевненості, що іншого способу життя, інших життєвих прагнень, крім багатства, високого положення в суспільстві, влади і впливу, немає і бути не може. Ці люди щиро дивуються з того, як, замість того щоб отримати черговий чин або нагороду, людина може відправитися в село читати книги або захоплюється наукою.

Природно, що, бачачи в Чацком проповідника ненависної для нього “вольності”, Засланні не приймає молодої людини. Єдине, в чому вони сходяться, – це неприязнь до всього іноземному, тільки неприязнь ця має абсолютно різні коріння. Чацький відстоює національну культуру і самобутність, а Засланні бачить у французьких магазинах “губителів кишень і сердець”.

У свій час Засланні намагався навчити Чацького життя, возя його з візитами до “потрібним людям”, але хлопець виявився нездатним учнем. Тим не менш, Засланні не залишає спроб “виховати Чацького”, радить “не блажить”, гарненько управляти маєтком, і, головне, визначитися на службу і робити кар’єру усіма можливими способами. Він намагається переконати молоду людину в необхідності служити, “на старших дивлячись”.

Коли ж той відмовляється від служби, пояснюючи це тим, що “служити б рад, прислуживаться тошно”, Засланні оголошує його небезпечним людиною, не визнає влади.

Зразком життєвого успіху Засланні вважає Кузьму Петровича:

Покійний був поважний камергер,

З ключем, і синові ключ вмів доставити;

Багатий, і на багатій був одружений…

В захваті Засланні і від свого дядька – Максима Петровича, дослужився до орденів, їздив тільки в кареті, запряженій цугом, весь свій вік провів при дворі Катерини II. Саме з нього, вважає Засланні, і слід брати приклад молодому поколінню. Він радить наслідувати старому, який, щоб заслужити посмішку імператриці, кілька разів навмисне падав у її присутності на підлогу, боляче стукаясь потилицею. І його старанність, підкреслює Засланні, не пропало задарма – государиня постійно шанувала Максима Петровича.

З точки зору свого кола визначає Засланні гідності Скалозуба:

Не по літах, і чин завидний,

Не нині-завтра генерал.

Його майбутній зять повинен задовольняти наступним умовам:

Будь поганенький, та якщо набереться Душ тисячки дві родових, – той і наречений.

З соціальним практицизмом уживається у Фамусова і побутова кмітливість: у повсякденному житті він вміє домагатися свого потихеньку, не розголошуючи заздалегідь своїх намірів. Так, він дуже зацікавлений у Скалозубе, але приховує це від Чацького:

Ось ніби одружується на Сонюшке. Пусте!

Він, може бути, і радий би був душею,

Так потребі сам не бачу я великий Дочка видавати ні завтра, ні сьогодні.

Люблячи дочка, Засланні найбільше стурбований не справжнім сенсом її вчинків, а тим резонансом, який вони проведуть у світі, а також тим, як це позначиться на його положенні:

Моя доля ще не жалюгідна?

Ах! Боже мій! Що стане говорити Княгиня Марія Олексіївна!

Засланні звик у всьому рахуватися з неписаної московської “табелем про ранги”, він сперечається тільки з тими, кого вважає стоять нижче на соціальній драбині. Свої принципи Павло Опанасович вважає незаперечними, а традиції свого середовища – непорушними і єдино істинними. Переконаний захисник самодержавства, цей багатий пан щиро захоплюється старими порядками, вірністю москвичів дворянських традицій, старих підвалин життя. Він вважає цілком законним право поміщика розпоряджатися людьми по власним розсуд: карати, продавати, відправляти на заслання, на каторгу. Кріпаків він не вважає людьми, не визнає в них людської гідності, права на власну думку, на особисте життя. Тому зі слугами він розмовляє грубо, обзиває їх ослами, колодами, називає Петрушками, Фильками, Фомками, незалежно від їх віку.

Непохитна віра в старі порядки – головна відмітна особливість Фамусова. Все нове, здається йому сумнівним і навіть небезпечним. Тиради Чацького він перекреслює одним вигуком: “Під суд!” Критикувати щось, з точки зору Павла Опанасовича, можуть лише стовпи суспільства.

Таким чином, Засланні виступає в комедії як самий яскравий представник “століття минулого”, затятий захисник самодержавно-кріпосницьких порядків, що уособлює всю відсталість, реакційність і відсталість Росії XIX століття.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам