Задум роману Достоєвського “Злочин і покарання”

Задум “Злочину і покарання” виник у Достоєвського на основі глибокого осмислення самих живих, найзлободенніших явищ, характерних для російської дійсності середини 60-х років. Зростання убогості, проституції, кримінальних злочинів, зміщення моральних норм, “хиткість у поняттях”, егоцентризм і анархічне свавілля буржуазних ділків і крайня безпорадність “принижених і ображених”, здатних лише до стихійного і индивидуалистическому бунту,- всі ці різноманітні прояви процесу становлення буржуазного устрою в Росії були предметом пильного вивчення письменника.

Протиріччя, різко помітні в пореформеної дійсності, прямо відбилися в романі – ідеологічному за своєю структурою, соціально-філософському за змістом, трагічне з розкриття і тлумачення поставлених у ньому проблем.

Створюючи свій роман, Достоєвський широко використовував вже наявні літературні традиції. Зокрема, можна намітити спадкоємні зв’язку головного героя твору Раскольникова з цілою галереєю героїв російської та світової літератури – з Сальєрі (“Моцарт і Сальєрі”) і Германном (“Пікова дама”) у Пушкіна, Арбениным (“Маскарад”) і Печоріним (“Герой нашого часу”) у Лермонтова, Корсаром, Манфредом у Байрона, Растиньяком і Вотреном (“Батько Горіо” Бальзака), Жюльєном Сорелем (“Червоне і чорне”) у Стендаля і т. д.

Літературних аналогій і асоціацій у “Злочині і покаранні” багато, але особливе значення автор надавав полеміці з романом Чернишевського “Що робити?”, розпочатої ще в “Записках з підпілля”. Обидва письменника будували свої твори на основі певних етичних та естетичних систем. Чернишевський сподівається на оновлення російського життя шляхом революційної боротьби, вірить у розум людини. Достоєвський, навпаки, вважає неможливим вирішення суспільних протиріч на розумної, раціональної основі. Наука, “логарифми”, “арифметика” тут безсилі. Розум людський оманливий, він може довести, виправдати будь-яку антигуманну теорію. Так виникає дилема: розум або почуття, “арифметика” або “натура”, бунт або смирення, атеїзм або релігія. Проте сенс великого роману ширше і значніше ряду теоретичних побудов письменника. Художній текст виявляється багатшим і переконливіше деяких вихідних положень автора, що, з одного боку, призводить до певних внутрішніх суперечностей, а з іншого – дає відчути пристрасно бьющуюся думку Достоєвського, який в напружених пошуках істини може приходити до геніальним художнім відкриттям, але може і помилятися.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам